Нарешті сьогодні добився повної відповіді на публікацію репліки «Чому Президент України Петро Порошенко обминув село Білашів Ковельського району Волинської області з пам’ятником 158 жертвам українсько-польського конфлікту, а полетів віддати шану майже утричі меншій кількості жертв у сусідній Гончий Брід?»
Мушу сказати, шановні мої читальники, що вона свідчать про повну безвідповідальність чиновників від сільського до обласного рівня. Тож читаємо і звіряємо з документами мою казку про те, як зводили нанівець народну ініціативу місцевих краєзнавців, зокрема, відомого на Ковельщині дослідника українсько-польського протистояння Петра Вільчинського, вчителя історії із села Білашів цього ж району Миколи Чуля. Ентузіасти обійшли старожилів сіл Білашів, Грушівка, Іванівка, Перковичі, які належать до Білашівської сільради, і опитали, що їм відомо про вбивство односельців поляками – учасниками самооборони, вояками партизанських загонів Армії Крайової, які згодом влилися до 27-ї Волинської дивізії піхоти АК. І ті їм розповіли про півтора сотні трагічних доль. Далі була народна толока зі збору коштів на увічнення пам’яті жертв. Участь у ній взяли навіть українці з діаспори. І ось, коли вже зведення пам’ятного знака вийшло на фінішну пряму, голова сільради В. Денищук замислився, яким має бути напис на ньому. Йому, очевидно, не подобалась пропозиція краєзнавців про увічнення жертв польських нападів 1943-1944 років. І він поспіхом звертається до голови обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій та водночас заступника голови Волинської облдержадміністрації Світлани Мишковець з проханням затвердити на пам’ятнику напис на кшталт «добрих» совєтських часів: «Загиблим односельчанам с. Білашів». Та коли лист ще був у дорозі до обласного центру, голова почухав потилицю, і, очевидно, сам зрозумів, що поспішив зі своєю пропозицією, не вказавши навіть, коли загинули односельчани. І до Луцька летить новий лист з проханням погодити дещо уточнений у часовому вимірі напис: «Загиблим односельчанам у роки Другої світової війни». У цьому ж листі, аби,очевидно, мати хоч якесь оправдання перед громадою та краєзнавцями, сільський голова пише, що «пам’ятний знак встановлюється в пам’ять про загиблих односельчан, в тому числі жертвам українсько-польського збройного конфлікту 1943-1944рр. На плитах, які передбачається встановити, буде увічнено пам’ять 158 односельчан». Тобто, аби нівелювати головну мету зведення пам’ятного знака – півтори сотні жертв польських нападів, В. Денищук переводить їх у категорію «у тому числі», замовчуючи при цьому, хто належить до основної категорії «не в тому числі», тобто, головний у пошануванні.
З наближення відкриття пам’ятного знака, краєзнавці, очевидно, надокучують сільському голові запитанням, який усе-таки буде напис? Голова усіляко відбивається, бо тих не влаштовують його варіанти. Ба більше, виявляється на пам’ятному знаку навіть не буде вказано, що він споруджується на честь загиблих у чотирьох селах, що належать до Білашівської сільради.
І В.Денищук сотворює третього листа до голови обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни, в якому пояснює: «У зв’язку з тим, що в попередньому листі від 31.07.2016 р. №182, направленому на ім’я Мишковець С. нами помилково замість тексту напису (епітафії) на передній плиті під хрестом пам’ятного знака було зазначено лише загальну назву проекту пам’ятного знака, просимо Вас розглянути наш лист і погодити на засіданні комісії текст напису (епітафії) на передній плиті наступного змісту: «Споруджено мирним жителям сіл Білашева, Грушівки, Іванівки (Янівки), Перкович, загиблим під час Волинської трагедії 1943-1944 років, від рук Німецько-фашистських загарбників, усім українським патріотам, хто боровся і загинув за волю і незалежність України та знайшов свій останній спочинок в різних місцях нашого краю, відомих і невідомих».
Слід сказати, що, незважаючи на те, що білашівський сільський голова у трьох листах на ім’я голови обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, заступника голови облдержадміністрації С. Мишковець плутався у тому, який напис має бути на «передній плиті», не надав ні проекту пам’ятника, ні переліку 158 осіб з поясненням, хто ці люди, я вже не кажу про незапрошення ініціаторів встановлення пам’ятного знака, засідання комісії відбулося. Без особливих проблем було погоджено напис такого змісту: «Споруджено МИРНИМ ЖИТЕЛЯМ сіл Білашева, Грушівки, Іванівки, Перкович, УСІМ українським патріотам, хто боровся і загинув за волю і незалежність України та знайшов свій останній спочинок в різних місцях нашого краю, відомих і невідомих». Тобто, комісія, по суті питання напису вирішила «втемну», долучившись до редагування запропонованого білашівським головою варіанту, яке ще більше спотворило його суть.
На превеликий жаль, Постійна комісія з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку Волинської обласної ради у відповідь на моє звернення встановити правильний напис на пам’ятнику нічого кращого не придумала, як «рекомендувати Білашівській сільраді розглянути можливість встановлення біля пам’ятника додаткових стендів з інформацією про обставини загибелі односельчан». Життя неправдивому напису продовжили.