Тарас Бульба-Боровець, 1945р.
До 111-ї річниці поліського отамана
Напередодні минулорічного свята Покрови Український інститут національної пам’яті разом зі своїм незмінним партнером Центром досліджень визвольного руху випустив серію плакатів-життєписів борців проти гітлерівського та сталінського тоталітарних режимів під назвою «Проти Голіафа». Серед тих, хто удостоївся представляти український опір, уже традиційні для УІНП та ЦДВР особи: Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Кук, Василь Галаса – люди з бандерівської фракції Організації українських націоналістів.
Аніскілечки не сумніваючись у тому, що деякі з них героїчно протистояли сталінізму та гітлеризму і навіть поклали свої життяття у цій боротьбі, не можна не зауважити, що автори проекту не змогли підібрати для цієї серії плакатів-життєписів осіб, наділених рисами Давида – переможця Голіафа. А таким цілком заслужено міг би бути засновник УПА Тарас Бульба-Боровець.
Як відомо з біблейської розповіді, Давид у свого грізного суперника знайшов слабке місце і з Божою допомогою вразив саме у нього камінцем із пращі. Тарас Бульба-Боровець також умів у своїх ворогів знаходити слабини і користатися ними у протистоянні. Так, знаючи, що несподіваний наскок може паралізувати дії ворога, він, за одним з німецьким повідомлень, ще до окупації міста Сарни Рівненської області разом з кількома чоловіками, маючи лише один пістолет, роззброїв більшовицький загін цивільної самооборони.
Пізніше Бульба-Боровець часто використовував махновську тактику «з-під землі та під землю», що полягала у раптовому нападі на ворога і раптовому зникненні з місця нападу, поки він ще не отямився та не викликав підкріплення. Саме ця тактика була застосована у середині жовтня 1942 року під час нападу на райцентр Межирічі Рівненської області, де було вбито німецького районного коменданта, ляндвірта і голову райуправи.
Окрім нападів зненацька на німецькі адміністрації, поліський отаман проводив підготовчу розвідувальну роботу через українців, які служили в німецькій поліції. Останні подавали інфомацію про найсприятливіший час наскоку. Ба, більше, аби відвернути неминучу покару від мирних українських жителів, Бульба давав команду підлеглим під час акцій переодягатися у форму червоних партизанів. Так було вчинено під час нападу на райцентр Тучин, звідки без власних втрат забрано друкарню для розмноження підпільної літератури.
Знав Тарас Бульба-Боровець любов червоних партизанів до сивухи та смачного сальця. Тож на переговори до медведєвських диверсантів він приніс їм тієї спокуси. Навзамін отаман одержав двох полонених священиків Павла Травку з Балашівки та Сергія Папругу із Березного, яким загрожувала смертна кара. Ба, ще й вимагав від червоних автоматичної зброї.
Після звільнння із концтабору Зксенхаузен та одержавши призначання на посаду командира парашутної бригади Української національної армії, Тарас Бульба-Боровець в останні місяці Другої світової війни у Європі разом зі своїми командирами обходив німецькі концтабори, звідки витягав військовополонених українців, записував до своєї бригади. Кілька сотень їх зумів вивести в американську зону окупації, чим врятував їх одсталінського ГУЛАГу, а декого й од вірної смерті.
Словом, Тарас Бульба-Боровець у боротьбі з ворогами-Голіафами часто застосовував тактику Давида, завдавав їм ударів по вразливих місцях і водночас намагався рятувати від смерті кожну нашу душу. Жаль, що цього уроку досі не засвоїли пропагандисти з УІНП та ЦДВР і не подають молоді яскравих прикладів, як треба перемагати сильніших недругів. А це нам нині конче потрібно.
