Як подає сайт Українського інституту національної пам’яті, «1943, 28 березня – відділ УПА у селищі Людвипіль (нині – смт Соснове Березнівського району Рівненської області) відбив чотири атаки нацистів, чисельність яких значно переважала. Повстанцям вдалося відвоювати місто від нацистів».
Автори замітки Леся Бондарук та Сергій Горобець далі пишуть: «28 березня ц. р.(1943,-І.О.) німці, в силі 1500 людей, наїжджаючи з Рівного, Костополя, Межиріча і Березного, напали на відділ УПА, що квартирував у м. Людвиполі. Розгорівся важкий бій. Німці засипували обложених гарматними стрільнами та гранатами з гранатометів. Відділ бравурно відбив аж чотири наступи ворога, завдаючи йому важкі втрати. Сюди спровадили німці свої добірні частини СС, які одначе не могли зломати завзяття повстанців, хоч були в значній перевазі», – таке повідомлення було опубліковане у місячнику політичного підділу УПА «До зброї» у липні 1943 року.
Цей відділ УПА очолював курінний Шавула – Рудик Адам Микитович, 1909 року народження, уродженець селища Людвипіль. У бою приймала участь і сотня Скирди (сотенний – Довгалець Андрій Маркович, уродженець села Пустомити Гощанського району Рівненської області).
У бою серед повстанців відзначився Гунько Стах Степанович, 1923 року народження, уродженець села Бронне Березнівського району, який знищив ворожі позиції мінометчиків. У повстанців загинуло 17 чоловік, 9 пропало безвісти, 20 було поранених.
Німці втратили біля 70 убитих солдат та 5 спалених машин. Скільки нацистів було поранено – невідомо, бо, відступаючи до Костополя (Рівненська область), ворог забрав всіх поранених із собою».
Не треба бути великим знавцем історії, щоб помітити неув’язку у цій замітці: «німці… напали на відділ УПА у Людвиполі» і «повстанцям вдалося відвоювати місто від нацистів». У крайньому разі тут мала би бути хоч якась інформація про втрату міста і нове здобуття його чи, як пишуть автори, «відвоювання». Але вона, як бачимо, у процитованому повідомленні відсутня.
Це змусило мене до пошуків інших джерел. Інтернет мені видав наступну замітку «Соснове: повернення до патріотичної свідомості», у якій повідомляється, що на честь 60-ої рiчницi славетної оборони Людвиполя (тепер Соснове Березнiвського району) сотнею УПА пiд командуванням курiнного «Шавули» вiд нiмецько-польських загарбникiв та 95-ої рiчницi вiд дня народження командира УПА Тараса Боровця (Бульби) у недiлю, 30 березня [2003 року], у Сосновому було урочисто вiдкрито меморiальну дошку з чорного базальту на фасаді Будинку молоді.
Як бачимо, тут однозначно сказано про «оборону Людвиполя», а не про «відвоювання» його. Однак, відповідь на запитання, хто ж командував цією обороною, заплутано ще більше. Чому це курінний «Шавула» командував однією сотнею? А де були інші? Зрештою, чому меморіальну дошку у Сосновому-Людвиполі відкрили одразу обом повстанським командирам: курінному УПА під проводом ОУН Степана Бандери «Шавулі» (Адаму Рудику) і його опонентові Тарасові Бульбі-Боровцю?
Стало зрозуміло, що без перевірки фактів за першоджерелами не обійтися. Шукаю місячник політичного підділу УПА «До зброї» за липень 1943 року, на який посилаються автори замітки з УІНП. Але тут такої інформації не знаходжу. Вона, виявляється, уміщена у «Вістях з фронту УПА» №1 за цей же 1943 рік. Не докорятиму авторам повідомлення за некоректне посилання. Чого не буває з пишучими людьми. Але все-таки могли би заглянути хоча б у статтю Вікіпедії про селище Соснове (Людвипіль).
Не знайшовши у місячнику «До зброї» інформації про бій у місті Людвиполі, я знайшов інше – оповідання повстанця «Чим ми сильні», у якому, незважаючи на відсутність точної дати, назви населеного пунку, мова іде, очевидно, про той самий бій, що й у «Вістях із фронту», і про який повідомляє сайт УІНП: «… Одного березневого дня наш невеличкий повстанчий відділ розташовувася в немалому селі над річкою Случ… Біля полудня доносить наша розвідка, що від Костополя, Березного й Межиріччя наступає на нас німецька орда. Коло вісімдесят авт нагружених узброєними по зуби німаками… Паде короткий рішучий наказ командира. Займаємо становища й чекаємо. Першими почали німці. Зразу сипнули страшенним вогнем. Мабуть, хотіли залякати нас і зробити замішання в наших рядах, але на вогонь ми відповіли вогнем… Тим часом інша група німаків починає палити село. Уселі вив’язується бій. Паде ранений наш сотенний, паде ще кілька друзів. Хлопці, побачивши це, оскаженіли. «За сотенного! Слава! Слава! Геть зайдів!» І лавою пруть прямо на німців, не дивлячись, що в них гармати, бомбомети. Командир ледве здержував одчайдухів. Три години боровсь наш відділ і відбив аж чотири ворожі наступи… Коли надійшла ніч, німці повскакували на авта й під обстрілом наших кулеметів повною парою втікли в Костопіль. Забрали з собою тільки ранених, а 68 вбитих і 5 спалених авт лишили на побоєвищі».
Якщо ви уважно читали цей уривок оповідання, то не могли не помітити, що в ньому, як і в повідомленні «Вістей з фронту УПА», також мова іде про березневий напад німців із Костополя, Березного та Межиріччя, але не на місто, а на село. Автор оповідання на цьому наголошує кілька разів.
Припустимо, що для нього «немале село» і місто – те саме. А тепер давайте поглянемо на карту Березнівського району Рівненської області, зокрема, на шляхи, які ведуть до селища міського типу Соснового (Людвиполя). І що ми бачимо? Що ні з Березного, ні з Костополя, ані з Межиріччя напряму до Людвиполя доїхати не можна. Тільки через село Великі Селища, яке розташоване поруч. Перевірка за старими мапами показує, що картина з доїздом сюди з часів війни не змінилася. Отже розповідь повстанця відповідає дійсності. Бій із німцями 28 березня 1943 року командир сотні Адам Рудик («Шавула») вів у Великих Селищах, а не в місті Людвиполі!
Як твердять упорядники чотирнадцятого тому Літопису УПА, Адам Рудик – уродженець села Великі Селища, а не містечка Людвиполя. Він справді став командиром куреня, але тільки через п’ять місяців після березневого бою – у серпні 1943 року.
Тоді що ж відбувалося у Людвиполі (Сосновому) 28 березня 1943 року? І до чого тут спільна меморіальна дошка Адамові Рудику і Тарасові Бульбі-Боровцю? А ось до чого. Розповідає секретарка Тараса Бульби-Боровця Галина Кухарчук-Петренко: «У березні 1943 року я привела двох поранених вояків у Людвипіль. Там стояв бульбівський відділ. Завела поранених в місцину Горище. А сама пішла недалеко Случа у знайомих заночувала. Раненько один з поранених стукає у вікно і кричить «Місто горить. Німці оточили. Тікайте». Дійсно, робилось щось страшне. Ми ледь встигли щось схопити з одежі і переправитись через Случ поромом. Відділ прикривав переправу населення. Німці йшли в багнетну атаку. Низько літали літаки. Били мінометами. Справжнє пекло. З тої сторони був рубаний ліс і накладено гілля купами – ломи. Там всі ховались від повітряних атак. Мені геть осколками посікло одежу. Відтягувала чотирьох поранених військових і клала на мох. Були значні втрати. Але німців поклали чимало, хоча Людвипіль вони спалили. Пізніше я читала, що боронив Людвипіль відділ «Шавули», але то неправда. Саме бульбівці витримали цей важкий бій».
Як бачимо, перед нами постала картина зовсім іншого бою, у якому брали участь німецькі літаки, де люди рятувалися втечею на правий берег річки Случ, про що й згадки немає в описі попереднього.
Про це, виявляється, знав покійний голова Рівненської обласної організації УНП Василь Червоній, який виступив ініціатором своєрідного компромісного увічнення пам’яті про ці два бої на одній меморіальній дошці.
І останнє. 28 березня 1943 року сотня Адама Рудика (“Шавули”) називалась збройним відділом ОУН під проводом Степана Бандери. Українською Повстанською Армією на той час називалося тільки формування Тараса Бульби-Боровця. Лише після переговорів керівництва бульбівської УПА із військовим референтом проводу ОУН(Б) на Північно-західних українських землях Василем Іваховим та крайовим провідником ОУН(Б) на ПЗУЗ Дмитром Клячківським 9 квітня 1943 року бандерівські відділи взяли назву УПА. Їхні видання сотню Адама Рудика називають відділом УПА заднім числом.