Внесок Рокитнівщини у становлення «Олевської Республіки»

Другий зимовий Через своє географічне розташування на магістральному шляху Київ-Варшава Рокитнівщина у 1920-х -1940-х роках опинилась в епіцентрі низки історичних подій.

Так, 100 років тому саме звідси вирушила у Другий зимовий похід в підсовєтську Україну, аби підняти всеукраїнське повстання і здобути незалежність від більшовицької Росії, Волинська група Повстанчої Армії під командою генерала Юрія Тютюнника.

Вояки групи, прибувши до села Борового із Костопільщини, де видавали себе за лісорубів, у ніч із 3 на 4 листопада 1921 року роззброїли 45 польських жандармів-кіннотників. Повстанча Армія здобула 45 крісів з набоями до них, а кіннота без коней сотника Хмари дістала 27 коней з сідлами і стала справжньою.[1;85]

В Боровому генерал Тютюнник доручив сотнику Василю Падалці вибрати собі 30 вояків-добровольців і з ними прокладати Волинській групі шлях через кордон. Четвертого листопада 1921 року о другій годині ночі перша частина Волинської групи на чолі із сотником Падалкою перейшла польсько-совєтську демаркаційну лінію й опинилася в окупованій більшовиками Україні.[1;86]

Через 16 днів на Рокитнівщину із звитяжного і водночас трагічного походу на підсовєтську Україну повернулися залишки Волинської групи разом із генералом Тютюнником. Вранці 20 листопада вони перейшли річку Студеницю, прибули до села Біловіж, де здали польській поліції зброю і коней. [1;85]

Події листопада 1921 року, зокрема, жорстока розправа більшовиків над 359 полоненими борцями за незалежність України, козаками Волинської групи Повстанчої Армії у селі Базар на Житомирщині, так чи інакше вплинули на пробудження національної свідомості мешкнців Рокитнівщини. Тому у липні 1941 року вона стає одним із головних плацдармів формування Тарасом Бульбою-Боровцем спадкоємиці Повстанчої Армії України Юрія Тютюнника  – Української Повстанської Армії «Поліська Січ». Після агітаційних мітингів поліського отамана з представниками його штабу в селах Борове, Карпилівка, Кисоричі, Олександрівка, Сехи та й в самому Рокитному утворюються групи і навіть цілі відділи січовиків. Про створенння одного з них у селі Сехи свідчив на допиті у відділі МГБ колишній червоний партизан Іван Табаковський: «…Незабаром після приходу німців із райцентру містечка Клесів приїхали якісь представники німецької влади (слід зауважити, що сталінські слідчі саме так називали українців, які у перші роки війни обіймали посади в українських управах – І.О.),  зібрали жителів села на збори і запропонували вибрати старосту сільської управи…

До того часу, як було проведено збори, у нашому селі німецько-українські націоналісти з мешканців села організували так званий загін «Поліська Січ», і цей загін розміщувався у сусідньому селі Вири і був призначений для боротьби із совєтськими партизанами…

З організацією цього загону січовиків Гіс Філарет виконував обов’язки старости села з постачання загону продуктами харчування і речами, тобто проводив збір у селі від його мешканців продуктів харчування, а потім заготовлені продукти доставляв у село Вири, у загін січовиків. ??????????????????????Гіс Євген тим часом здійснював керівництво селом і одночасно був заступником командира сотні загону січовиків, яким тоді командував житель містечка Клесів на прізвище Комар». [2; 54-56]

Незабаром щойно створені відділи УПА “Поліська Січ” на відтинку Сарни-Рокитне розігнали по лісах низку груп мобілізованих українців, яких політруки гнали углиб СССР. [3]

222002516_4045379828915755_5452433352384197866_n24 липня 1941 року в Рокитному Тарас Бульба-Боровець проголошує Акт самостійності Української держави, призначає керівництво міста і району. У рапорті до голови окружної управи в Сарнах поліський отаман зазначав: «Повідомляємо, що протягом минулого тижня наша повстанча група “Поліська Січ” очистила Рокитнівський район від всяких більшовицьких банд. Вони втікали й окопались в оборонних точках за Олевськом. Наші розвідчі стежі розіслані за ними і в найближчий час група вдарить на ворога, щоб очистити район Олевська.

Вчора 24 липня 1941 року о 14-й годині “Поліська Січ” обсіяла місто Рокитне і я проголосив АКТ САМОСТІЙНОСТИ УКРАІНСЬКОІ ДЕРЖАВИ та заснував районну владу в складі:

  1. пан Добродій Андрій Федорович – начальник району;
  2. пан Ширко Яків Власович – заступник начальника району;
  3. пан Михальчук Степан – секретар;
  4. пан інженер Завієнко Валентиг Дмитрович – референт земельно-лісного відділу;
  5. пан доктор Аніщук Борис Михайлович – референт санітарно-медичного відділу;
  6. пан Добродій Константин Федорови – референт дорожно-транспортного відділу;
  7. пан Арнашов Федор Дмитрович – референт промислово-торгівельного відділу;
  8. пан професор Божовський Богдан Арсенович – референт культурно-освітнього відділу;
  9. пан Островський Станіслав – референт фінансового відділу;
  10. пан Рецлав Герман – начальник районної поліції;
  11. пан Фалько Володимир – заступник начальника поліції.

Міська Управа:

  1. пан Мілікевич Леонард – начальник міста Рокитне;
  2. пан Лех Йосиф Антонович – заступник начальника міста Рокитне;
  3. пан Подольський Юрій – секретар.

Урочистості закінчено урочистим Богослужінням. Оркестра грала національний гімн. Відбувся величавий похід по цілому місту, закінчений рефілядою під церквою в селі Рокитне. Додаю фотознімки. Слава Україні!

Тарас Бульба – отаман “Поліської Січi”. Дня 25 липня 1941 року.

Газета “СУРМА”. Середа, 6 серпня 1941 року. Орган відділу освіти та пропаганди Сарненської округи. Рік видання перший. Черга 5». [4; 21]

Ось як згадує про ці події колишній мешканець Рокитного Єжи Дітковський: «По колишній вулиці Собєського від села Масевичі рухався невеликий плютон (чота) у польських одностроях з гвинтівками на плечах. На чолі цієї чоти крокував високий чоловік у військовому вбранні з закоченими рукавами мундира. Виявилось, що то й був отаман «Тарас Бульба». Його на площі зустрічав вишикуваний у два ряди місцевий відділ міліції, який відсалютував зброєю. Рапорт отаманові здав керівник міліції…  Українська громада м. Рокитне вручил хліб і сіль… Т. Боровець піднявся на підготовлену й прикрашену тризубом трибуну. Поруч майорів синьо-жовтий прапор. На його фоні отаман розпочав свою промову, у якій підкреслив значення волі для України та українців, а також закликав ставати в ряди українського війська…» [4; 20]

Як доводить кандидат історичних наук Олександр Дарованець, чота із 30 осіб, з якою прибув до Рокитного Тарас Бульба-Боровець для проголошнння Акту самостійності Української держави та утворенння міської і районної управ, була організована в селі Карпилівка, де його добре знало місцеве населення. [5]  У другій половині 1930-х років Тарас Боровець тут мав гранітний кар’єр, де працювало до 500 осіб. [6;53] У Капрпилівці він мешкав з осені 1936 року і був меценатом будівництва церкви Різдва Пресвятої Богородиці. [7; 62-63]

У серпні 1941 року Рокитне стає центром первинного вишколу вояків УПА «Поліська Січ». Тут формуються сотні і курені січовиків. Ось як про це розповідає мешканець села Великі Селища Березнівського району Кирило Бабчук: «Під вечір всі, хто записався [до УПА «Поліська Січ»], зібралися біля школи і потім направилися у містечко Людвипіль, де переночували у польських казармах. Вранці на другий день ми відправилися на станцію Мочулянка, звідки поїздом доїхали до станці Рокитне, де ми зупинилися і почали проходити військове навчання. На станції Рокитне ми пробули біля десяти днів, після чого перейшли у місто Олевськ, де перебував штаб Бульби». [8;173зв.]

З Рокитного розпочинається наступ куренів УПА «Поліська Січ» на Олевськ з метою витіснення з нього партизанів-енкаведистів загону імені Чапаєва. Десятого серпня 1943 року начальник штабу УПА «Поліська Січ», полковник Армії УНР Петро Дяченко віддає бойовий наказ поручнику Омеляніву вирушити із 40 козаками з Клесова до Рокитна, організувати з наявних там козаків курінь, тоді перейти до села Дерть, звідки проводити розвідку у селах Сновидовичі, Кам’янка, Лопатичі, які розташовані на підступах до Олевська.

«11.08 [1941] в год 8.00, – нотує Петро Омельянів,- вирушили до Рокитна… Тут застав вже 180 козаків з околичних сел, що з’явилися на заклик отамана Т.Бульби і ждали мене. По обіді я приступив до організації мого війська… Зорганізував я тут дві сотні: командиром першої сотні визначив пор. Зенона Дуба, командиром другої сотні – Анатолія Мандібуру (мешканця села Сехи, одного з організаторів перших відділів УПА «Поліська Січ»- І.О.)». [9]

Дванадцятого серпня, згідно із «Хронікою «Поліської Січі»,  поручник Омелянів одержує розвіддані про відступ червоних зі Сновидович у напрямку Біловіжа, а з Кам’янки і Лопатич – до Олевська.

Тринадцятого серпня розвідка доповідає про присутність партизанів у Варварівці, Рудні і Зольні. Але після прибуття куреня до Кам’янки 14 серпня та роззброєння тут двох червоних партизанів їхні побратими по зброї залишили ці села. У цей же день розвідка повідомила про перебування 70 більшовиків у Олевську.

«15.08-41р., зазначає Петро Омельянів,-  вирушив я через Лопатичі на Олевськ. В Лопатичах цивільне населення вітало нас хлібом і сіллю й зустрічало нас радісно з образами. В годині 14-й вступив наш трьохсотенний курінь до Олевська. Партизани втікали до ліса на північ від Олевська. Підхорунжий Богачов застрілив втікаючого лейтенанта і здобув верхового коня з сідлом. В Олевську визволено шістьох українців, ув’язнених бандами в льоху. Один з них був ними зранений… В Олевську зловлено ще одного партизана жида і жінку організатора партизанської банди Кринички».[9]

Після оволодіння містом 20 серпня 1941 року Головна команда УПА «Поліська Січ» розпочала формування «уряду» «Олевської республіки». Зокрема, головою Олевської районної управи став відомий на всю округу господар, мешканець села Борового Борис Симонович. [10;20] Мешканець села Сехи, сотник Анатолій Мандибура очолив відділ військових справ. З вересня 1941 працював секретарем Олевської райуправи мешканець Рокитного Валер’ян Грабовський. [10;97зв.]  

Рокитнівці усіляко допомагали в культурному і духовному відродженні олевчан. Так, отець Михайло Симонович із Борового разом із місцевою громадою впорядкував перетворений на склад олевську церкву і відновив у ній Богослужіння. До храму потяглася маса людей, яка десятиліття не чула проповіді Євангелія, не охрещувала своїх дітей.

У день прийняття присяги січовиками та урядовцями на вірність українському народові на стадіоні в Олевську грав фабричний оркестр із Рокитного, виступав у місті із виставами аматорський гурток під керівництвом Галини Божовської. [11]

Як бачимо, факти свідчать, що рокитнянці брали найактивнішу участь у формуванні праобразу майбутньої Української держави – «Олевської Республіки»

1.Верига В. Листопадовий рейд.-Київ.-1995.

  1. ДАРО. – Ф.Р-2771.-Оп.2.-Спр.-2582.
  2. Дух Святослава Завойовника//Гайдамака №5 від 12.10.1941 р.

4.Марчук І., Марчук Н. Поліська Січ. – Рівне.-2016.

  1. Дарованець О. Повстанський рух Тараса Боровця // Новини Рокитнівщини, 11.08. 2016р.

6.Бульба-Боровець Т. Армія без держави.-Вінніпег.-1981.

7.ГДА СБУ.-Ф.65.-Спр.С-9133.-Т.2.

  1. АУ СБУ Рівненської області.-Спр.18778.
  2. Петро Омельянів. Хроніка “Поліської Січі”//”Гайдамака” №2 від 21 вересня 1941 року.

10.АУ СБУ Житомирської області.-Спр.10666-оф.

11.Сотник Сиголенко. Культурне життя Олевщини//”Гайдамака” №2 від 21 вересня 1941 року.


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук