Центру досліджень визвольного руху
З великою цікавістю прочитала книгу «УПА – історія нескорених», автори Володимир В’ятрович, Ігор Дерев’яний, Руслан Забілий, Петро Содоль.
Після прочитаного висловлюю свою думку. Спочатку трохи про себе.
З початку 90-х років минулого століття наша Березнівська громадська організація Конгрес Української Інтелігенції, яку я очолюю та РО товариства «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка досліджуємо національно-визвольний рух 40-50-х років в Україні. За ці роки на Березнівщині (Рівненщина) проведена масштабна робота. Виявлено кілька десятків повстанських могил, на яких встановлено меморіальні дошки та пам’ятники. Увіковічнили пам’ять славного сина землі поліської Тараса Бульби-Боровця, встановили йому в Березному пам’ятник.
Дослідження наше стосувалось як мельниківського та бульбівського руху, так і бандерівського. Всі борці за вільну, самостійну державу нами пошановані.
Ця книга відрізняється від інших матеріалів про УПА. Багато правдивих даних, вірні судження, справедливі висновки знайшла я в цій книзі. Але у мене є деякі зауваження.
Автори пишуть : «Тут читач знайде структурований і лаконічний виклад історії повстанської боротьби». Та історія викладена дещо обмежено.
У вступному слові В’ятрович зазначає, що ЦДВР поставив за мету проводити ретельну наукову роботу з вивчення різних аспектів боротьби українських повстанців, але знову однобоко. Адже повстанський рух зародився на Рівненщині, проте в книзі описуються лише події, які відбувались в Галичині, в Карпатському регіоні, у Волинській області.
Може авторам варто ознайомитись з моєю книгою « Тарас Бульба-Боровець – засновник і організатор УПА» (2017р. вид.»Азалія» Рівненської письменницької організації), де я описую своє дослідження боїв бульбівців, мельниківців на Рівненщині, багато фактів їх збройної боротьби.
Здивувалась, коли на сторінці 17 книги побачила фото творців УВО, шість представників, але п’ятьох названо, а шостий, пишуть, «невідомий». Чому ?
Хіба такі визначні історики, автори книги не знають Андрія Лівицького, президента УНР в екзилі. Саме він 20 червня 1940 року від імені Державного Центру УНР провів у Варшаві засекречену нараду, де був затверджений план створення повстанських загонів для боротьби за незалежність України. Уповноваженим на цю відповідальну місію був направлений Тарас Бульба-Боровець.
Те, що Бульба-Боровець мав зв’язок з екзильним урядом УНР, свідчить той факт, що 01.05. 1933 року він таємно вивісив жовто-блакитний прапор на польській гміні в своєму селі Бистричі на Березнівщині. На прапорі було написано «УВО».
Дещо перекручені дані про події у Львові 30.06.1941р. (стор.31), що викладені у спогадах Василя Кука. Ми знаємо з історичних джерел, що Акт, який зачитав тоді Ярослав Стецько, проголошував створення української держави, а Кук пише, що « проголошено відновлення української держави». Фактично українська держава була проголошена в 1918 році.
Але в тому акті за 30.06.1941 р. не було так записано «відновлено», а «проголошено». Чому Кук перекрутив ці вирази і чому такі визначні історики, як В’ятрович, якого я шаную за підтримку Порошенка і зараз він у фракції «Європейська солідарність», за цю партію голосувала наша родина, а Руслан Забілий потерпів від Януковича, але не здався, ми вболівали за Руслана, щоб його не знищили,- надрукували в книзі ці перекручені факти.
Сумніваюсь,щоб «зал був переповнений делегатами». Розпочалась Друга світова війна. НКВД вивезли багато патріотів в Сибір, деяких розстріляли, інших призвали в Червону армію. В такий непростий час зібрати повну залу людей – нереально. Пам’ятаю, що на свято Покрови, коли бандерівці відзначають річницю створення УПА ( президентом був Порошенко) по телевізору показували історичні кадри- Львів, 30.06.1941р. біля приміщення «Просвіти», Ярослав Стецько проголошує Акт про створення української держави, біля нього стоять німецькі офіцери. Ніякої зали з делегатами не показували. Якась вигадка. Чи я помиляюсь ?
На стор.28 книги надруковано лист Василя Макара «Безрідного» референта СБ ОУН, який викликає подив таким принизливим відношенням до Тараса Бульби-Боровця, бо пише «почались множитись отаманчики, як Бульба-Боровець.» Таке відношення бандерівців до командирів інших військових формувань, а це лінія керівництва ОУН і привело до поразки «нескорених», бо лише єдність нації дає можливість перемогти ворога.
Вражена примітивною інформацією на стор.45 про Тараса Бульбу-Боровця. Навіть не вказано, коли він помер- пишу для Вас 15.05.1981р. Ніяких конкретних фактів про діяльність Бульби-Боровця не наводиться. Дуже обмежені дані. А він ще за Польщі створив молодіжну просвітницьку організацію « Українське Національне Відродження», переходив радянський кордон в 1933 році і зібрав свідчення про голодомор і написав книгу «Людожери». Поляки запроторили його в концтабір «Береза Картузька». Згодом, вже під час Другої світової війни фашисти підступно арештували його і помістили в концтабір «Заксенгавзен», де вже перебував Степан Бандера. Після виходу з ув’язнення він продовжував уже в еміграції свою діяльність. Створив Українську Національну Гвардію, випускав декілька газет. Був на похоронах Степана Бандери в Мюнхені, на відкритті пам’ятника на могилі Симона Петлюри в Парижі.
Втікаючи від агентів НКВД опинився в США, де не сидів склавши руки, а створив громадське об’єднання Союз Українського Резистансу з емігрантів, активно пропагував українську національну ідею. Випускав багато газет, звернень. В мережі Інтернет навіть є кадри з’їзду Селянської партії в США за 1967 рік, де він виступав.
В мене є ці газети, матеріали, фото, які мені вислав з Мюнхена Юрій Семенко –письменник, український емігрант, у якого жив Бульба-Боровець після війни. А з США його газети вислав Павло Лимаренко – головний редактор американської газети «Мета», що виходила двома мовами – українською і англійською.
Багатогранне життя поліського отамана знову залишається за завісою, якою постійно прикривають його ті, хто навмисно хоче применшити роль Бульби-Боровця.
Уряд УНР в екзилі видав йому програму дій по формуванню повстанських загонів і він офіційно представляв ДЦ УНР в екзилі.
Отже, висновок шановних авторів, що у Бульби-Боровця «відсутня чітка політична програма, ідеологічна невизначеність», не зовсім доречний.
На стор. 46 книги йдеться про відсутність політичної єдності в українському збройному підпіллі. Бульба-Боровець декілька разів пропонував бандерівцям об’єднатись, створити спільний керівний орган з представників різних політичних сил, що виступають за суверенітет України, звільнення від окупантів. Та бандерівці не погодились. Більше того, шеф військового штабу УПА (Бандери), група «Заграва»,»Славута» (Макаренко) у відозві до бульбівців зазначив : « Наказую до дня 8.9.1943р. перейти зі зброєю у відділи УПА (Бандери). По цім терміні «уважатиму відділи Бульби-Боровця за ворожі». Вони так і вчинили. Напали на штаб бульбівський біля села Хмелівка на Березнівщині. Знищено багато вояків, деяких забрано в полон, серед них дружина отамана Анна Опоченська, яку згодом повісили.
В книзі підкреслюється факт масового створення бандерівських повстанських загонів. Знову загони ОУН (Мельника) і бульбівці залишились «поза кадром», як кажуть.
В 2006 році була випущена книга «Українська повстанча армія», автори С.Музичук, І.Марчук, вид. бібліотекою «Однострій», де в передмові кандидат історичних наук Гурій Бухало зазначає, що окрім бандерівців повстанчі формування створювали загони командира «Хрона» (М.Недведського) ОУН(М). Ними були звільнені в’язні з тюрми м.Дубно (Рівненщина). Ще існували мельниківські загони командира «Блакитного» на Кременеччині, на Володимирщині поручника «Білого», а на Рівненщині, загін поручника Яценюка «Волинця» ОУН (М).
На стор.74 зазначено, що СБ ОУН (Б) виконувала і каральні функції. Жорстоко покарали Анну Опоченську-дружину Бульби-Боровця, а як розправились з Липниками (село на Березнівщині), де залишились в селі лише жінки, діти і люди похилого віку. Це польське село було спалене, населення знищено. Загинув і батько першого польського космонавта Гермашевського, а його дружина з маленьким сином ( майбутнім космонавтом) заховалася в канаві і вони врятувались. Нещодавно у нас в Березному був відкритий пам’ятний знак в пам’ять про загиблих поляків. Від поляків була дуже почесна делегація – польський консул з Луцька, ксьондз з церковним хором та космонавт Броніслав Гермашевський, який виступав з побажаннями примирення і співпраці між поляками і українцями.
Цікаво описані факти медичного обслуговування вояків УПА. Раніше такі деталі не описувались. Хоча на Березнівщині діяла медсестра Тетяна Лукашунене, яка таємно постачала ліки в загони УПА, за що була схоплена НКВД, піддалася тортурам, засуджена до 10 років, відбувала покарання на Колимі. Після звільнення приймала участь у всіх заходах національно-патріотичного напрямку. Померла нещодавно.
В інформаційному розділі ХУ про жінок у визвольній боротьбі не згадано тих, які були в загонах Бульби-Боровця – це Галина Кухарчук «Безталанна», донька старшини армії УНР Петра Кухарчука «Дорош», який був в бандерівських загонах, не згадано і про Марію Сульджук (Лантух) – зв’язкова, яка зберігала нагороди Бульби-Боровця від ДЦ УНР в екзилі і передала в Рівненський обласний краєзнавчий музей з Канади.
Є, навіть, декілька ще живих жінок з ОУН (Б) на Березнівщині.
В розділі ХУІ – інформаційно-видавнича діяльність і словом не обмовлено за Бульбу-Боровця, за його газети «Гайдамака», «Оборона України», «Авангард», журнали «Місія України», «Військова справа», «Меч і воля». А які цікаві його праці, що вислав мені Юрій Семенко з Мюнхена. Цей німецький архів виданий під назвою «Своя державність, Збройна сила, віра Христова» у видавництві «Волинські обереги» м.Рівне, 2010 р. Вартує уваги його п’єса «Посол на сесії», написана ще за Польщі, а фундаментальна книга «Армія без держави …?»
В розділі «Слід в історії» вдало підсумовано діяльність УПА, як феномен в світовій історії.
В «Ютубі» є фільм за моїм сценарієм «Повстанський командир з Полісся» тривалістю 30 хвилин про Тараса Бульбу-Боровця. Варто подивитись, а також звернутись до наукових досліджень істориків Володимира Сергійчука, Івана Ольховського, Сергія Стельниковича, щоб оцінити глибше діяльність Тараса Бульби- Боровця, Андрія Мельника, Олега Штуль-Ждановича, Антіна Баранівського, Михайла Симоновича та інших, які вивчали ґрунтовно державні архіви СБУ, державний архів України, державні архіви Рівненської та Житомирської областей і видали багато книг про національно-визвольний рух. Зокрема, у Стельниковича «Тарас Бульба-Боровець. Ми не можемо ні на хвилину припинити нашої боротьби».Парламентське видавництво м.Київ. 2021 р., у Ольховського «Бульбівці», вид. «Гарт», м.Київ.2020 р., «Тарас Бульба-Боровець – документи, статті, листи» упорядник Володимир Сергійчук. Вид. П.П. Сергійчук М.І. Київ 2011 та інші.
Українська Повстанська Армія – це історія нескореного народу і це дуже наочно продемонстровано в цій книзі, яка дала можливість ознайомитись з великою кількістю офіційних документів, фото світлин, думок.
Працюйте далі, шановні автори, досліджуйте всі моменти повстанської боротьби, глибше торкніться Рівненщини, колиски УПА. Будемо чекати нового п’ятого видання, де буде відображена багатогранна повстанська боротьба, громадсько-політична діяльність генерала-хорунжого Тараса Бульби-Боровця, його «Олевська республіка», за яку писав житомирський письменник Олексій Опанасюк в своїй книзі «Січ Тараса Бульби в Олевську», вид. Пасічник 2008 р.
З повагою член Національної Спілки
журналістів України Алла Куц
