Замість того, щоб у день народин поліського отамана Тараса Бульби-Боровця розповідати про важливість у наш воєнний час його державницьких ідей з міжнаціонального та міжпартійного порозуміння, ефективність його партизанської тактики у знищенні ворогів на їхній території “з-під землі та під землю”, нині доводиться давати відсіч черговому паплюжнику його славного імені.
На цей раз засновника УПА вирішив обгидити під виглядом нібито наукової розвідки “Антирадянське підпілля УНР на території Західної Волині та Полісся: замисли й висліди (1939-1941)”, яка побачила світ у 38 випуску журналу “Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність”, кандидат історичних наук, доцент, докторант відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Андрій Жив’юк.
У другій частині свого білянаукового опусу, де йде мова про створення Тарасом Бульбою-Боровцем у 1940-1941 роках підпільних уенерівських організацій на Волині й Поліссі заявляє: “Про місце перебування та діяльність Т. Боровця від початку листопада 1940 р. до початку німецько-радянської війни жодних достовірних згадок у спогадах та історичній літературі немає” (?!!!) [1;130] Лишень в «Армії без держави», згідно з А.Жив’юком, отаман наголошує: “Це була каторжна робота. Мушу тут сказати відкрито, що якраз тоді під совєтською окупацією на початку в штабі я був майже сам”[1;130].
“Чому сам? І де саме на самоті перебував понад півроку Т. Боровець?” – питає доцент наукову братію і одразу повідомляє: “Часткову відповідь на ці запитання вдалося віднайти в документі від 11 листопада 1940 р., який походить із Галузевого державного архіву Служби безпеки України в Києві. Цим днем датована ВКАЗІВКА (виділення моє) наркома внутрішніх справ УРСР І. Сєрова начальникові УНКВС у Рівненській обл. Р. Крутову щодо агентурно-оперативних заходів по агентурних справах «Станиця», «Начало», «Вузол» і «Клесівці». У ВКАЗІВЦІ сказано: «8. Затриманого Вами емісара УНР – Боровця Тараса ретельно допитати. Встановити через нього решту емісарів УНР, які прибули в різний час на нашу територію. У випадку, якщо Боровець дасть відверті покази, видасть відомих йому емісарів та інших учасників організації, вкаже місця зберігання зброї, вивчити можливості вербування його і за отримання позитивних результатів завербувати його. Звільнення Боровця з-під варти відповідним чином легендувати. Про виконання моїх ВКАЗІВОК доповісти 1 грудня 1940 року»[1;131].
І от на підставі цієї ВКАЗІВКИ докторант робить висновок: “Звідси стає зрозумілим флер таємничості, накинутий Т. Боровцем на своє зникнення та ймовірне місце перебування від листопада 1940 р. до кінця червня 1941 р. Найвірогідніше, що свою «схему військово-революційної організації» він опрацьовував, сидячи під арештом або ж на конспіративній квартирі НКВС”[1;131].
Ви зрозуміли, на які відкриття майбутнього доктора історичних наук нашовхує ВКАЗІВКА енкавеесника республіканського масштабу колезі з області? Вам уже не треба жодних додатковивих документів чи свідчень, які би підтверджували: був затриманий Боровець, чи ні. Варто прочитати “ВКАЗІВКУ” про те, як поводитися із затриманим, і цього достатньо, аби бути певним на 100 відсотків — арештант в руках у совєцьких лицарів плаща та кинжала. Саме до цього хилить доцент А.Жив’юк. А далі його “глибока” аналітика, опираючись на цю ВКАЗІВКУ, не знає ні краю, ні меж: “Із допомогою цієї віднайденої ланки в біографії Т. Боровця легко скласти пазл подальших перипетій його «політично-агентурної одіссеї»: вихід «Тараса Бульби» на політичну арену в окупованому нацистами Поліссі влітку 1941 р. і його подальші систематичні намагання розбити єдність українського національного фронту; поява наприкінці літа 1941 р. у найближчому оточенні Тараса Боровця співробітника радянських спецслужб Хаїма Сигала (Кирила Сиголенка) (В’ятрович, 2021, с. 135–152); десантування наприкінці літа 1942 р. на Березнівщині оперативної групи 4-го Управління НКВС СРСР на чолі з Дмитром Медвєдєвим (Дмитрий Медведев) і Олександром Лукіним (Александр Лукин) для ведення переговорів із Тарасом Боровцем про ліквідацію Еріха Коха (Erich Koch) (Сергійчук, 2011, с. 148–160); розчарування НКВС у його спроможності виконати це завдання й застосування іншого плану з участю Миколи Кузнєцова (Николай Кузнецов); політичні кульбіти Тараса Боровця на еміграції, знову ж таки на шкоду єдності українського національного табору (Киричук, 1997, с. 70–82)”[1;131].
А тепер після цих аж занадто “переконливих” фактів та висновків докторанта поглянемо, які ж “спогади та історичну літературу” відсіяв він, як непотріб, у якому немає “жодних достовірних згадок про місце перебування та діяльність Т. Боровця від початку листопада 1940 р. до початку німецько-радянської війни”. Найперше А.Жив’юк пустив в утиль мемуари самого поліського отамана “Армія без держави», де чорним по білому сказано: «Впорядкувавши більш-менш всі справи, бодай в проекті на Поліссі, я, не гаючи часу, щоб не застала зима, у другій половині жовтня 1940 року виїхав на двохмісячну інспекцію вглиб України. Починаючи від Житомира, через Київ, Чернігів, Полтаву, Харків, Дніпропетровськ, Одесу, Вінницю і назад – через Житомир-Сарни. Я об’їхав всі головніші осередки. Картина, яку я там побачив, була більше, ніж жахлива…
Повернувшись з інспекційної подорожі по всій Україні в кінці листопада 1940 року, я відразу приступив до переведення в життя всіх реорганізаційних заходів…
Я читав багато військової літератури, але цього не вистачало. Де взяти фахове знання майбутнього командира, начальника штабу, інтенданта, зброяра, адміністратора та вишколювача війська. Це широка многостороння ділянка яку треба було оволодіти…
На щастя, в «культурной странє» Сталіна чого-чого, але фахової літератури не бракує. Не бракує її і з військової ділянки. День і ніч почали ми «гризти граніт воєнної техніки»…
Простудіювавши десятки разів обєктивну оцінку бойової тактики отамана Махна, написану його ворогами, я вирішив прийняти її на майбутнє, як основний закон бойової тактики наших майбутніх повстанських військ. Зводиться вона до одного речення – з-під землі та під землю…
На оперативній тактиці Махна ми почали самі перешколювати свої кадри по всіх районах… Цілу зиму з 1940 на 1941 рік в нас кипіла праця…
Так помалу, починаючи з одного «фіса», з яким я переплив Буг, народжувалася та виростала наша славна дитина — УПА. Потім до того «фіса» долучились польські «мавзери», «максіми», «РКЕ» та «Корови»… [2; 91-102].
Своє ставлення до спогадів Т.Бульби-Боровця як до «недостовірних» докторант пояснює тим, що у них трапляються неточності, як от: «Т. Боровець розповідає у спогадах про відвідини наприкінці липня 1940 р. у Варшаві могили генерала В. Сальського, де він «віддав ще один поклін своєму воєнному міністрові». Насправді В. Сальський помер у Варшаві 5 жовтня 1940 р.[1;131]
Зрозуміло, що до категорії «недостовірних» доцент А.Жив’юк зараховує й свідчення та перекази історій, що трапилися з Т.Бульбою-Боровцем, викладені його побратимами. Наприклад, Євгена Симоновича:«Це було десь наприкінці 1940 чи на початку 1941 року. Тоді більшовицька контррозвідка розшукувала його. І от у Житомирі в одній із їдалень енкаведисти таки вислідили Боровця, який якраз сидів за столиком в шоферському комбінезоні і обідав. Двоє підійшли до нього, відрекомендувалися і зажадали показати документи. Боровець неспішно підвівся, сказав «будь ласка!», і почав шукати «документи» у внутрішній кишені. А потім враз вихопив пістолет, вистрілив і вискочив з їдальні на вулицю. Поки там прийшли до тями, за ним уже й слід прохолов».[3;49-50]
Або розповідь про події осені 1940 року в Степанському районі Степана Гожого: “…Восени вже діяли заодно з Боровцем.
Але незабаром почалися провали. З наших хуторян і степанців арештували Петра Солов’я, Костянтина Шумлянського, Василя Жданевича. Кільце почало затягуватись навколо Бульби. Останній здогадався, що людей видає хтось зі “своїх”. Запитав Михайла (Гожого,- І.О.), на кого він може вказати. Михайло познайомив Т.Бульбу з Лукою Крисюком, який працював у обласному проводі ОУН. Проекзаменувавши Луку, Тарас сказав, що це непевний чоловік, і вжив заходів щодо власної безпеки – перемінив канали контактів.
Після цього зразу ж арештували Михайла. В Дубнівській тюрмі він переконався, що Лука Крисюк таки справді провокатор. Михайло погодився на одчайдушний крок. Пообіцяв енкаведистам видати Бульбу в обмін на волю. Однак, випущений з тюрми, на зустріч з Тарасом він вийшов глибоко конспіративно. Розповів усе, що знав про Крисюка, але далі вів себе, ніби нічого не знає і Бульби не бачив.
Крисюка знешкодили. Енкаведистам усе стало ясно. Михайла заарештували вдруге і засудили до розстрілу. Коли влітку 1941 року енкаведисти евакуювалися з Дубнівської тюрми, мого брата вони розстріляли одним із перших”.[4;69-70]
Слід сказати, що завдання, які ставили гебісти Михайлові Гожому як нібито своєму таємному агентові “Бунчужному” у пух і прах розбивають висновки докторанта А.Жив’юка про арешт Т.Бульби-Боровця, згідно даних ВКАЗІВКИ наркома І.Сєрова від 11 листопада 1940 року. Так, 28 листопада 1940 року, тобто через 17 днів після нібито затримання Т.Бульби-Боровця, начальник Степанського райвідділу НКВД, молодший лейтенант Госбезопасності Кириченко ставить завдання «Бунчужному» (Михайлові Гожому): «2.- О появлении «Гонта» (псевдонім Т.Бульби-Боровця, – І.О.) постараться установить место пребьівания, обязательно войти в разговор с «Гонтой» и вьіслушать намеченньіе мероприятия «Гонтьі». [5;24] А 11 грудня 1940 року той же начальник Степанського райвідділу НКВД Кириченко повторно дає: «Задание: 2.- С появлением «Гонтьі» нужно необходимо завязать контакт в разговоре, узнать задачи и направления основной работьі, с кем будет поддерживать связь.
3.-Донести о появлении «Гонтьі», хорошо усвоил место расположение, без всякой очереди».[5;26]
Як бачимо, про затримання Т.Боровця у листопаді 1940 року хтось збрехав або видав бажане за дійсне.
Повторний арешт Михайла Гожого як агента-дворушника “Бунчужного” 19 грудня 1940 року і вирок смерті йому лише підтверджують розповідь його брата Степана, що у період з 2 листопада [5;17]по дату арешту жодних відомостей про Тараса Боровця енкаведисти не одержали. Навпаки, М.Гожий попередив останнього про небезпеку контаків з провокатором Лукою Крисюком і врятував від можливого арешту. Словом, виссмоктане з гебістської ВКАЗІВКИ “відкриття” докторанта про перебування Т.Боровця “під арештом або ж на конспіративній квартирі НКВС” тріщить по всіх швах.
Ба більше, агентурні донесення, які він так “ретельно вивчав” у Галузевому держархіві СБУ, та за книгою В.Сергійчука «Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи», свідчать, що й у першій половині 1941 року Тарас Боровець займався організацією підпілля, а не проходив гебістську обробку. Так, агент “Ярий” 15 квітня 1941 року повідомляв про підпільні осередки «Вільного козацтва», які діяли у Корці, Рокитному, Кисоричах, Бистричах, Моквині та Людвиполі.[6;24] А 21 квітня 1941 року він же зазначав, що керівником «Вільного козацтва» є Тарас Боровець. [6;25]
Про те, що Тарас Боровець напередодні гітлерівської окупації пробував організувати рух опору під назвою «Вільні козаки» та мав успіх у цій справі, йде мова у секретному повідомленні німецької поліції безпеки і служби безпеки (СД) з окупованих територій Сходу No55 від 21 травня 1943 року. [7;171]
Отже, з листопада 1940 року по червень 1941 року поліський отаман у підпіллі активно готувався сам та організовував патріотів до вибуху війни і виконання поставленого завдання урядом УНР на вигнанні, а не перебував “під арештом або ж на конспіративній квартирі НКВС”.
Відтак летить шкереберть уся схема докторанта подати діяльність поліського отамана, як «політично-агентурну одіссею» під контролем НКВД. Ні в який тин не лізуть пазли доцента А.Жив’юка про “систематичні намагання розбити єдність українського національного фронту” Тарасом Боровцем. Можливо, поліський отаман розбивав ту єдність, виганяючи у серпні 1941 року партизанський загін НКВД імені Чапаєва із Олевська і встановлюючи у місті українську владу? Чи мо, коли у жовтні 1942 року здійснював антинімецькі акції на Межиріччя, Тучин? Чи коли у 1943 році обєднав у Політичній раді УПА-УНРА представників УНР, ОУН(М), лівого крила ОУН(Б) на чолі з Іваном Мітрингою, козацтва, комуністів-самостійників і безпартійних? Цікаво, хто ж тоді для докторанта представляв “український національний фронт”?
Сам факт появи “у найближчому оточенні Тараса Боровця співробітника радянських спецслужб Хаїма Сигала (Кирила Сиголенка)” ще не свідчить про злочин, або роботу отамана на НКВД. А те, що Хаїм Сигал (Кирило Сиголенко відмінно виконував доручення керівництва УПА “Поліська Січ”, був блискучим перекладачем-переговорником, борцем за Самостійну Україну демонструє уміння Т.Бульби-Боровця з ідейних ворогів робити однодумців.
Як сам докторант зазначає, оперативну групу 4-го Управління НКВС СРСР на чолі з Дмитром Медвєдєвим і Олександром Лукіним Тарас Боровець розчарував на переговорах восени 1942 року, відмовившись від їхньої провокативної пропозиції з ліквідації Еріха Коха, яка би потягнула за собою масові жертви мирного населення. Водночас, як відомо, на цих переговорах отаман врятував від знищення священика Павла Травку та Сергія Попругу, домовився про нейтралітет з медведєвцями, що дозволило вишколити сотні майбутніх повстанців.
А щодо “політичних кульбітів Тараса Боровця на еміграції”, які, на думку доцента А.Жив’юка “шкодили єдності українського національного табору”, то варто зазначити, що Державний Центр УНР у 1975 році нагородив поліського отамана Воєнним Хрестом УНР. А це означає, що точка зору докторанта далека від державницької точки зору Уряду УНР.
На завершення свого опусу А.Жив’юк заявляє, що “неодноразово намагалися радянські і теперішні російські спецслужби розіграти «карту Бульби-Боровця» з метою внести розкол в український національно-визвольний, державницький рух та скомпрометувати його чільних діячів, що зумовило викривлення й фальшування історіографічного дискурсу проблеми”. До цього додати нічого. Стукнувся чоловік об щось. Тож подає усе у перевернутому вигляді. Виразника державних поглядів на будівництво УПА, міжпартійної злагоди та міжнаціонального порозуміння називає “розкольником”!!!? Пише про розігрування рашистами «карти Бульби-Боровця», не наводячи жодного факту. Певне тому, що вигулькнули б зовсім інші «карти». А щодо “фальшування історіографічного дискурсу”, то ти, шановний читачу, уже з наведених тут даних можеш зробити висновок, хто ж то до того фальшування так наполегливо докладає руку.
1.Жив’юк А. Антирадянське підпілля УНР на території Західної Волині та Полісся: замисли й висліди (1939-1941)//Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 38, Львів, 2023.
2.Отаман Тарас Бульба Боровець. Армія без держави, Вінніпег, 1981.
3.Євген Симонович. Мій батько був січовим священиком//Повстанський рух отамана Тараса Бульби Боровця. Дослідження, спогади, документи. – Рівне. 1998. – С.47-50.
4.Степан Гожий. Незабутній Тарас Бульба//Повстанський рух отамана Тараса Бульби Боровця. Дослідження, спогади, документи. – Рівне. 1998. – С.68-77.
5.ГДА СБУ: Ф. 65. —Спр. С-9134. — Т. 4.
6.ГДА СБУ: Ф. 65. — Спр. С-9133. — Т. 1. — Ч.ІІ.
7.Володимир Косик. Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1942 1943). Том.3. Львів. 1999. С.171.
