Незважаючи на те, що події 13 липня 1943 року в Українському і Чеському Малинах десятки років досліджували українські, польські і навіть американські історики, донині ми не маємо відповіді на запитання: хто брав участь у знищенні цих сіл?
Чи не останньою на цю тему є аналітична стаття кандидата історичних наук Ярослава Борщика «Польська та українська версії пацифікації Малина 13 липня 1943 року: джерелознавчий аналіз».1
«Співставивши використані свідчення з архівними документами, які містять інформацію про події в Малині 13 липня 1943 р., – зазначає у висновку свого дослідження історик, – можна констатувати, що наявна у свідченнях інформація про участь допоміжної польської поліції в пацифікації Малина не знайшла свого підтвердження. Опрацьовані документи (32-й номер підпільної польської газети «Інформаційний бюлетень Малопольщі», доповнення до звіту за липень 1943 року Луцької округи УПА-Північ, висновок НДК (Надзвичайної державної комісії, – І.О.) зі встановлення і розслідування злочинів німецьких загарбників) не містять інформації про участь допоміжної поліції. Архівні документи покладають відповідальність за організацію і проведення пацифікації Малина на німецьку адміністрацію».2
Як бачимо з висновку Ярослава Борщика, у нього немає сумнівів щодо того, що організаторами пацифікації Малина були німці. Слід сказати, що такої ж думки переважна більшість інших українських, польських дослідників, а також американець Джаред Макбрайт.
Розбіжності серед істориків виникають, коли мова заходить про участь польської та української поліції в знищенні Українського та Чеського Малинів.
Ярослав Борщик цілком справедливо пріоритетними у визначенні учасників знищення Малина вважає архівні документи складені по гарячих слідах подій. З ним не можна не погодитися, що ані в «Малопольському інформаційному бюлетні» №32,3 ані у висновку НДК зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників по Ровенській області,4 ані в доповненні до звіту за липень 1943 року Луцької округи УПА-Північ5 немає згадок про участь польської та української поліції в знищенні Малина. Однак це не означає, що в архівних документах взагалі немає такої інформації.
Наприклад, в основному повстанському звіті під назвою «Суспільно-політичні інформації за останній місяць» (липень 1943 року) з цієї ж Луцької округи УПА-Північ, який міститься в тій самій архівній справі поруч із доповненням до цього ж звіту, на яке посилається Я.Борщик, в розділі «Поліція» стверджується, що «охорону ладу і безпеки в терені і збереження влади за німецькою адміністрацією, яка ще є в деяких районах – повнить німецька жандармерія. До помочі заангажували місцевих ПОЛЯКІВ (виділення моє, – І.О.), яких використовують до акцій проти українців і як охорони фільварків».6
А в розділі «Репресії… Острожецький район» зазначається: «Від перших днів цього місяця (липня 1943 року, – І.О.) німці підготовилися до наскоку на села положені на захід від дубенської соші по Стир. Їхній маневр був замітний кількакратно на соші Луцьк-Дубно.
13.VII. – німці окружили і спалили с. Малин український і чеський, Уїздці. Окружили ці села, зігнали людей до церкви і школи і там їх живими попалили. Це саме зробили з чехами, які не сподівалися нічого зі сторони німців і спокійно зійшлися на вказане місце. Їх окруживши зігнали в одну хату і запалили, утікаючих брали на штихи і кидали в огонь…
14.VII. – вночі окружили села: Городниця Мала і Велика, Ворсин, частину Ярославич і йшли наступом до Стира. Населення тікало в ліс до Ялович, до Стира. Рівночасно німці заатакували і другого берега Стиру – це є Вербяїв і Новостави, який того ж самого дня нищили взаїмно співпрацюючи Дубно-Луцьк карні експедиції. Ця німецька акція набрала досі нечуваного розмаху. В акції брало участь до трьох тисяч німців, між ними були: ЛЯХИ (виділення моє, – І.О.), словаки, мадяри, які приїхали на 107 автах…
По скінченні акцій в Острожецькому районі зараз вночі з 14 на 15. VII. ця татарська орда подалась частинно в Дубно, а решта в напрямі на Олицький район».7
Як бачимо з основного звітного повстанського документа, каральна акція німців в Острожецькому районі 13-14 липня 1943 року охопила села Малин, Уїздці, Мала й Велика Городниця, Ворсин, Яловичі і Ярославичі, і в ній, за даними українського підпілля, брали участь разом із німцями поляки, словаки й мадяри. Гадаю, ніхто не стане заперечувати, що «заангажовані німцями на антиукраїнські акції поляки» це ніхто інший, як польська поліція на німецькій службі. Хоча, згідно зі свідченнями чеха Йозефа Жепіка, «була в Малині й польська поліція, а також поляки зі зброєю з Олики».8
В Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України зберігається ще один документ, в якому йде мова, що у мордуванні українських і чеських мешканців Малина брала участь «державна поліція при допомозі узбеків і поляків». Це лист Рівненського єпископа Платона до адміністратора Української Автокефальної Церкви Митрополита Полікарпа.9 Ярослав Борщик цілком справедливо ставить під сумнів повідомлення владики Платона на тій підставі, що той «не був ні свідком, ні очевидцем тих подій»,10 а дізнався про них від священика села Сухівці Клеванського району Василя Червінського.11 Водночас в історика чомусь не викликають сумнівів повідомлення про події в Малині «Малопольського інформаційного бюлетня» №32 за 1943 рік та доповнення до звіту за липень 1943 року з Луцької округи УПА-Північ, де не вказано ані авторів, ані інформаторів.
Ще одним джерелом, де йде мова про спалення Малина німцями та поляками, є щоденник священика з сусіднього села Романів Максима Федорчука. Але Ярослав Борщик його відкидає, бо, бачте, «в ньому йдеться про те, що німці й поляки прибули до Малина ще звечора 12 липня (в архівних документах час прибуття карателів до Малина 13 липня, – І.О.) 1943 р. та залишилися там на ніч» А така версія, на переконання дослідника, «не підтверджується іншими джерелами, особливо свідченнями чеських очевидців».12
Справді, отець Максим в своєму щоденнику допустив низку неточностей, зокрема, й щодо того, куди саме прибули німці й поляки напередодні каральної акції. Але священик не помилився з датою прибуття на акцію. Ось як про це розповідає чех Йозеф Мартіновський, до якого в Я.Борщика немає претензій: «Німці приїхали в навколишні села ще ввечері 12 липня, але ніхто не здогадувався, що вони замислили, тому нікого не застерігали… Приїхали надвечір на 30 чи 35 великих вантажівках, які залишилися за 5 км далі від Малина, і до села йшли пішки. Їхали також кілька мотоциклів, напевно, для зв’язку, та кілька легкових автомобілів для командирів. Перед самим приходом німців через Малин йшли або їхали українці, які втікли від них.13
До речі, саме Йозеф Мартіновський упізнав серед нападників польських поліцаїв з містечка Олики Яна Скожепу, Владислава або Антоніна Цміловського, Юзефа Сосновського, які грабували майно малинців, про що згадує у своєму дослідженні Ярослав Борщик.14 Отже повністю нехтувати щоденниковими записами священика Максима Федорчука не можна, адже зроблені вони на підставі свідчень очевидця-біженця із Малина. Вони хоч і не позбавлені деяких неточностей, містять дані, правдивість яких таки підтверджується іншими джерелами інформації про трагедію цього села.
Знайомлячись із джерезнавчим аналізом Ярослава Борщика усноісторичних свідчень, публікацій істориків-дослідників, не можна не помітити, що науковець не завдає собі труду глянути таким же критичним поглядом на вже згадувані тут висновки Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників по Ровенській області від 13 лютого 1945 року та комісії генерала Людвіка Свободи (Протокол про знищення мешканців, спалення та пограбування села Чеський Малин від 3 квітня 1944 року), які, як він зазначає, базуються на семи свідченнях. Зокрема, на даних Яна Чінки про те, що серед німців були російські білогвардійці й поляки з колонії Нарутівка та інших сіл, Вацлава Кіншти, що серед німців був один поляк, колишній начальник польської поліції на прізвище Пачковскі, Людимили Чінкової, що серед нападників був один, який добре говорив чеською мовою, а деякі також російською й польською.15
Хоч як це дивно, але дослідника не схвилювало те, що і у висновках НДК, і в Протоколі комісії Свободи відсутні дані п’яти із семи свідків про те, що серед нападників були польські поліцаї, поляки в цивільному зі зброєю або люди, що розмовляли польською мовою, а також свідчення двох чехів, що між німцями були вояки, які добре говорили польською і російською мовами, що означає: в названі документи потрапили лише відсепаровані дані. Відтак вони не можуть вважатися бездоганними джерелами для верифікації усноісторичних свідчень, а тим більше тих, на базі яких вони самі побудовані.
Гадаю, що після віднайдення оргіналів протоколів допиту чеських свідків, саме вони мають стати основними джерелами інформації про учасників каральної акції в Українському і Чеському Малинах.
Проте й нині на підставі наявних архівних матеріалів, даних свідків можемо стверджувати, що в акції зі знищення Українського та Чеського Малинів брали участь німці разом із польською поліцією, озброєними цивільними поляками та «російськими білогвардійцями», які у польських дослідників Семашків фігурують як власівці,16 які увечері 12 липня 1943 року прибули з Олики, де, за даними Владислава Романовського, в цей час була база польської поліції,17 і зупинилися біля села Уїздці. Саме звідси вранці 13 липня 1943 року вони розпочали каральну акцію з оточення і спалення Українського Малина, а потім і Чеського.
Слід сказати, що Антонін Жроут – єдиний з-поміж семи безпосередніх чеських свідків зазначив, що серед нападників на Малин були українці, одягнені в чорну уніформу допоміжної поліції.17 Відтак у цьому випадку не можна не погодитися з Ярославом Борщиком, що ця версія потребує додаткових досліджень. Хоча для польських істрориків Семашків вистачило навіть кількох думок неочевидців подій аківця та осбистого чеського друга на зразок «ніхто ніколи не сумнівався, що з німцями була українська поліція», аби звинуватити українців у малинському злочині на рівні з гітлерівцями і заперечити участь у ньому польської поліції.18
Іван Ольховський.
Ілюстрація: Карта, на якій зображено напрямок руху карателів до Малина. Взято з книги. Martinovský J.A. Kronika Českého Malina, Brno, 2013r.
1Борщик Я. Польська та українська версії пацифікації Малина 13 липня 1943 року: джерелознавчий аналіз// Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статтей, 2015, вип. 17, с.22-40.
2Там само с.39-40
3Malopolski bulenyn informacyjny nr.32 od 29 sierpnia 1943r., s.12.
4ДАРО, ф. Р-534, оп. 1, спр.4, арк. 167
5ЦДАВОВУУ, ф. 3833, оп. 1, спр. 124, арк.18.
6Там само, арк.13.
7Там само, арк.14-15.
8Пущук І. Волинь та Холмщина в 1943–1944 роках. Українські жертви, Львів, 2014, 294
9ЦДАВОВУУ, ф. 3833, оп. 1, спр. 90, арк.13
10Борщик Я. Польська та українська версії пацифікації Малина…, с.30.
11ЦДАВОВУУ, ф. 3833, оп. 1, спр. 90, арк.13
12Борщик Я. Польська та українська версії пацифікації Малина…, с.30-31.
13Martinovský J.A. Kronika Českého Malina, Brno, 2013, s.56-57
14Борщик Я. Польська та українська версії пацифікації Малина…, с.29.
15Там само…, с.28.
16Siemaszko W., Siemaszko Е. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939 – 1945, т. 1, Warszawa, 2008, s.78.
17Romanowski W. ZWZ-AK na Wolyniu 1939-1944 rr, Lublin, 1993, s.96.
18Siemaszko W., Siemaszko Е. Ludobójstwo…, s.79.
