Григорій Перегійняк-"Коробка" сотник першої сотні УПА (ОУНб), загинув в бою з німцями у 1943 році
Як стало відомо ГІ “Поліська Січ”, нещодавно українською прокуратурою, на запит Генеральної Прокуратури Республіки Польща, був допитаний ветеран УПА Степан Бакунець, відеоспогади якого були раніше оприлюдненні на нашому сайті. З цього приводу, ми ще раз зустрілись з ветераном Бакунцем і він розповів, що саме від нього хотіли прокурори.
Також нам вдалося взяти офіційний коментар Дубровицької районної прокуратури. В якій повідомили, що Бакунця допитали на вимогу Республіка Польща, в звязку з порушенням їхньою Генеральною Прокуратурою кримінальної справи “за фактами злочинів проти польського народу”.
Деталізувати справу прокуратура не стала, запропонувавши уточнити у самого Бакунця, з приводу чого його допитували.
Як і очікувалось, підставою для таких слідчих дій стали фантазії польського історика Ґжеґожа Мотики, в яких він абсолютно безпідставно, на явно надуманих “доказах” звинуватив відділ УПА Григорія Перегійняка-“Коробки”, в ліквідації польської колонії Паросля поблизу с.Антонівка в Сарнецькому р-ні, Рівненської області. Всі ці фантазії Ґжеґожа Мотики, розвіяні українськими істориками. Так, звинувачення “Коробки” у нібито його нападі на колонію Паросля, базується на уривку допиту в застінках НКВД, повстанця Петра Василенка. Зокрема Василенко повідомив:
“Наша сотня под командованием Корзюка Федора из Волынской области по кличке „Кора” уничтожила два селения около 300 дворов (сожжено) – селение Галы и селение Паросля Владимерецкого района Ровенской области. Все польское население вплоть до грудных детей было уничтожено (вырезано и порубано).” ГДА СБУ, Ф. 13, спр. 1020, арк. 204.
І більше жодних деталей того злочину. Тому якщо припустити, що Паросля були обєктом нападу диверсійного загону НКВД, разом з місцевими червоними партизанами – то і не дивно, що слідчі не стали зупинятися на деталях.
Але важливо те, що (Мельник Макар) “Кора” ніколи не був у сотні “Коробки”. Все, що повязувало “Кору” з “Коробкою” – так це лише участь у спільному старшинському вишколі “Холодний Яр”, про що детально розповів ветеран УПА Степан Бакунець. Більше того, напад на польську колонію Паросля невідомими особами які намагались розмовляти “російською” (тому могли бути місцевими червоними партизанами!), був вчинений, за свідченнями поляків, в лютому 1943 року, а “Кора” створив свою сотню лише влітку того ж року, що підтверджено архівними документами. Вже з цього можна дати оцінку “свідченням” мордованого в застінках НКВД повстанця Петра Василенка.
Також цікавим епізодом у історичних фантазіях польського історика Ґжеґожа Мотики, є згадка про нібито полонених бандерівцями у Володимирці польських поліцаїв – “узбеків”. Поява цих “узбеків” дивує навіть польських істориків. Адже вони не розуміють звідки Мотика взяв тих “узбеків”, якщо про них не згадує жоден з виживших після нападу в Паросля поляків. Для ГІ “Поліська Січ”, це не є таємницею. Ці всі “факти”, Ґжеґож Мотика нависмикував з сумнівних спогадів Федора Кіндрата “Ми стали волі на сторожі“. Чого варті ті спогдади, стає зрозуміло, коли дочитуєш до місця, де автор розповідає про “авіацію” у відділі куріного “Лайдаки”. Але ГІ “Поліська Січ”, поцікавилась у польського професора Ґжеґожа Мотики, чому він визначивши хронометрично і географічно, що в час нападу на Паросля відділ “Коробки” був в тому регіоні, по спогадах Кіндрата, звинувачує у цьому страшному злочині УПА, а не скажімо крімінальну банду “Гуденка”, яка згадується в тих же спогадах, і в той же час на тих же теренах?! Відповіді ми так і не дочекались, як і на багато інших запитань щодо тих подій.
Зараз відомо, що в кінці 1942р., на початку 1943р., навіть НКВД в своїх депешах в Москву відрізняло “бульбівців” і “бандерівців” від кримінальних банд “сокирників“, метою яких був банальний пограбунок (ЦДАГОУ, Ф.62, оп.1, с. 247, арк. 59). А оскільки полякам були відданні всі природні ресурси Полісся, то вони були значно заможніші знедоленого українського населення, і тому частіше піддавались нападам кримінальних банд “сокирників“, яких з часом радянська і польська шовіністична пропоганда назвала “бандерівцями“, і що найпримітивніше – “бульбовцами“! Хоча сьогодні достеменно відомо, що Тарас Бульба-Боровець був послідовним противником будь-якого протистояння з поляками, і навіть в своїх відозвах засуджував бандерівську партизанку за те, що вона втягнулась в це протистояння.
Ми детально зупинились на трагедії в Паросля тому, що ветеран УПА сотні “Коробки” Бакунець, до того як ми в нього про неї запитали, навіть ніколи не чув про таку колонію.
Щодо інших епізодів “звинувачення”, то ветеран з готовністю дав детальні коментарі, які ми оприлюднюємо.
Ветеран УПА Бакунець, повністю визнає, що приймав участь в облозі Гути-Степанської (сьогодні с.Гута, Костопільський р-н., Рівненської обл.). Облога пояснюється тим, що в цьому населеному пункті переховувалось два десятка червоних партизан, які грабунками і нічними нападами на сусідні села тероризували українське населення. Тому, зі слів Бакунця, Гуту-Степанську УПА (ОУНб), взяли в облогу, і поставили вимогу видати “червону банду“. Але поляки не лише не видали “червоних бандитів“, а й вбили трьох повстанців переговорників, що інакше як віроломство у військовій міжнародній термінології назвати не можна. Зокрема, серед переговорників, Бакунець пригадує молодого хлопця на псевдо “Журавель”, який був родом з сусідніх з Гутою сіл, і не раз до війни там бував. Тому хлопець пішов на перемовини з поляками, не думаючи, що отримає кулю в спину. Вже після вбивства переговорників, почалась серйозна перестрілка внаслідок чого запалали будівлі Гуті-Степанській. Коли почались пожежі, поляки масово почали тікати з Гути. Втікачів, зі слів Бакунця, зупиняли і обшуковували на предмет зброї і відпускали.
Гута-Степанська на сучасній мапі України
Пригадується, коли Бакунець вперше розповідав про облогу Гути-Степанської для ГІ “Поліська Січ”, то дуже жалкував з приводу того конфлікту. Адже за його твердженнями, там загинуло багато поляків, а “червоних бандитів” так і не знайшли. Тобто ветеран припускав, що їх могло там і не бути…
Але сьогодні ми маємо свідчення самих оборонців Гути-Степанської з польського боку. В цих спогадах, в кожному слові відчувається зневага до всього українського і українців, території яких, після окупації, “колонізували” поляки. Щоправда спочатку поляки посилаються на вбивства поляків “бандерівцями” в інших населених пунктах. Але, як говорилось вище, не має жодних доказів того, що поляки в тих колоніях і селах, не стали обєктом нападу кримінальних банд “сокирників“. Та не зважаючи на це, поляки не соромлячись визнають, що ще далеко до облоги Гути-Степанської вони в ночі ходили в сусідні українські села (Мельниця, Бутейки ), і закидали українські хати гранатами. Кидали в ті будівлі, звідки “грав оркестр, було чутно жіночий вереск. Голосні розмови та вигуки свідчили про гулянку”. Цим твердженням, автори ще раз підкреслюють свою українофобію, і не знання душі етносу, землі якого колонізували. Характерною рисою українців є вміння зібратись і поспівати, не вживаючи алкоголю. Так робили наші бабусі, навіть в часи післявоєнної московсько-радянської окупації України до 1991 року. Крім того, розваги могли бути зібранням організованим місцевою “Просвітою”, яка в ті часи поверталась з “гостини доброго польського господаря” в політичному польському концтаборі “Береза Картузька“, і відроджувала національні традиції.
Якщо припустити, що поляки правду писали про “озброєнних бандерівців”, які охороняли будівлі, з яких лунали українські пісні, то хіба то не могла бути українська сільська самооборона, яка якраз мала охороняти українські домівки від польських шовіністичних і московсько-більшовицьких банд? Чи озброєнний поляк – це “шляхетний оборонець”, а озброєнний українець – це “підлий зарізяка”?
До того ж смішними виглядають твердження польських шовіністів про “п’яних бандерівців”. Адже всякий, навіть починаючий дослідних діяльності мілітарних угрупувань на Поліссі знає, що вживання алкоголю в структурах підпорядкованих ОУН(б), було не лише вийнятком, а й каралось смертю, що засвідчено багатьма архівними документами і спогадами очевидців. І не любов до алкоголю у бандерівців, була тісно повязана саме з поляками. А точніше з монополією Другої Речі Посполитої на алкогольні вироби. А ця Польська Держава, була головним ворогом ОУН на Західно-Українських землях. Тобто купуючи алкоголь у Польської окупаційної влади – фінансувався ворог.
І головне, що ми дізнаємось зі спогадів поляків про конфлікт під Гутою-Степанською, і що не знав ветеран УПА Бакунець – так це те, що “червона банда” в містечку була. І запросили її туди польські шовіністи очолюванні АКашником “Бомбою“. Хоч Владислав Коханський-“Бомба” представляв екзильний польський уряд, але це йому не завадило обєднатися з червоною бандою Юзефа Собесяка–“Макса”. І червоних партизан “Макса” в Гуті було не два десятка як думало тоді УПА – а згідно свідчень поляків, їх було аж 80! Трагедія польської оборони Гути полягає в тому, що дослухавшись порад ксьонзів, вони не видали цих червоних нападників “Макса” бандерівцям, а в результаті червоні віддячили полякам тим, що у вирішальний момент втікли, прихопивши з собою найкращу зброю, після чого поляки почали масово тікати з Гути-Степанської. Саме тому, Бакунець до наших днів не знав чому вони не знайшли тих червоних бандитів.
Тут доречно згадати, що польські шовіністи при обороні Гути-Степанської, звертались за допомогою не лише до червоних окупантів і грабіжників. Поляки закидаючи вибухівкою українські домівки разом з червоними партизанами, не посоромилися попросити допомоги у німецьких нацистів. Хоча у своїх спогадах приписують бандерівцям узгодження дій з німцями. Та згідно з одним із донесень ОУН(б), на допомогу полякам в Гуті-Степанський був направленний німецький підрозділ, але був розбитий на підступах бандерівцями. Та й про яку “співпрацю” німців з бандерівцями могла йти мова у 1943 році, коли ОУН(б) щойно перетягнула в ліс українців що служили в німецькій поліції, чим оголили німецькі адміністрації. Але українських поліцаїв які перейшли на бік бандерівців, швидко заміняли поляками, чим пояснюється такий пієтет нацистів до поляків в польсько-українському конфлікті.
З цього приводу, ми запитували шановного польського історика Ґжеґожа Мотику, аби він як людина з глибокою уявою і фантазією, пояснив нам ще одну загадкому річ:
– чому поляки, оборонці Гути-Степанської та інших колоній, шукали допомоги в шовіністів АК, червоних бандитів, німецьких нацистів, подекуди у нациських підрозділах угорців і румун – але при цьому навіть не спробували домовитись з нападниками бандерівцями? Більше того – вбили переговорників від них?! Нажаль на це питання ми не отримали відповіді не лише від Ґжеґожа Мотики, але й від будь-кого з польських істориків. Тому схиляємося до думки, що перепоною були тотальні українофобські настрої польських колоністів, по відношенню до коріного населення-українців, що й стало головною причиною Волинської трагедії, і загибелі тисяч поляків і українців, чим зрештою скористалась червона Москва.
Про події в Яновій Долині, якими теж цікавилась прокуратура, де УПА знищило близько півтисячі німецьких окупантів і їх поплічників, можна знайти інформацію в інтернеті. Бакунець не приймав участь в цій операції через хворобу. Але польська версія подій в Яновій Долині різко відрізняється, від версії поданої у звітах підрозділів УПА в той період. Так відомі фальсифікатори і українофоби Семашки стверджують, що в Яновій Долині загинуло 600 людей “мирного польського населення”. Більш детально про історичну “творчість” польських шовіністів Семашків, можна дізнатися з книги «Кривава Волинь» Івана Ольховського, де автор спростовує багато вигадок цих “дослідників”.
ГІ “Поліська Січ” вбачає позитив, в порушенні Генеральною Прокуратурою Республіки Польща кримінальної справи, з приводу трагічної загибелі її співвітчизників у Другій Світовій війні, бо це ще очистить борців за волю України, від безсоромних наклепів польських і московських шовіністів. Адже зрозуміло, що справа не має жодних перспектив, якщо не будуть розсекречені архіви НКВД, а саме документація “оперативної роботи” московських диверсійних груп на Волині.
Також ГІ “Поліська Січ” закликає польську і українську прокуратури, і на далі уважно слідкувати за оновленням відеоспогадів на нашому каналі , і матеріалами на нашому сайті. Але реагувати не лише на підозрілі біографічні відомості українських комбатантів, але й на повідомлення про вчинення злочинів проти українського мирного населення комбатантами присланими на українські землі з Варшави, Москви і Берліну.
Не зважаючи на похилий вік і повну втрату зору, ветеран УПА Степан Бакунець, готовий судитися з польськими наклепниками навіть в Польщі.
Степан Сидорович Бакунець наголошує, що готовий відстоювати свої переконання, і захищати честь свого підрозділу у любому суді. Готовий співпрацювати з любим слідством. Жаліється лише на майже повну втрату зору і відсутність юридичного досвіду. І було б добре, аби по закінченню цього слідства, в разі непідтвердження наклепів – перед Степаном Сидоровичем вибачилися, а Український Уряд дотримався підписаних міжнародних угод, і визнав його комбатантом, з витікаючими з цього такими ж пільгами, які передбачені законодавством для інших комбатантів тієї війни.
Схожі матеріали:
“Холодний Яр” – колиска боївок ОУН(б) на Поліссі
Відеоспогади Миколи Євстафієва, працівника друкарні Бульби-Боровця
надеюсь решат вопрос справедливо