На знімку: загін УПА
Історію діяльності загонів Українських націоналістів (ОУН – УПА) на території Західної України детально досліджено істориками пострадянського простору. Ставлення до цих воєнізованих формувань неоднозначне. В Україні їх називають борцями за незалежність, у Польщі – бандитами і злочинцями, в Росії – фашистськими «посіпаками». Архівні документи свідчать, що загони українських націоналістів з кінця 1930-х і до середини 1950-х років активно діяли на території південних областей Білорусі.
Українці почали створювати свої політичні та військові структури на Берестейщині і в Пінщині ще в 1930-х, коли весь поліський регіон перебував у складі однієї держави – Другої Речі Посполитої. Після приєднання Західної Білорусії та Західної України до СРСР у вересні 1939 року українські організації продовжували активно діяти на території південно-західних областей БРСР. Радянські репресивні органи займалися в основному «польським контингентом», тому українські націоналісти отримали деякий карт-бланш. До речі, в 1940 році на території Брестської області діяло 60 українських шкіл.
Під час Великої Вітчизняної війни південні райони Білорусі, окуповані нацистами, були включені в рейхскомісаріат «Україна», що спровокувало сплеск активності оунівців на білоруській території. Наприклад, в одному із донесень НКВС БРСР за серпень 1941 року зокрема зазначалося, що «українські націоналісти спільно з німецькими окупантами проводили серед населення Кобринського району Брестської області контрреволюційну агітацію за самостійну Україну».
У 1941 році один з лідерів українських націоналістів та голова «Поліської Січі» Тарас Боровець (Тарас Бульба) присвоїв своїм воєнізованим формуванням назву – Українська Повстанська Армія (УПА). У серпні того ж 1941-го загони УПА (близько 10 тисяч) спільно з підрозділами Білоруської самооборони (БСА) (5000) провели «зачистку» Полісся від «оточенців» (залишків червоної армії і диверсійних груп НКВС – прим., ГІ «ПС»). Тоді в поліських болотах відбувалося по суті громадянська війна, в якій німці, найчастіше, були лише спостерігачами (Чи можливо вважати московських більшовиків, які, в союзі з Гітлером, окупували Західні області України і Білорусії у 1939 році – рівноправними «громадянами» з українцями і білорусами? – прим., ГІ «ПС»). Під Мозирем українські та білоруські формування з’єдналися, утворивши своєрідний «кривавий поліський котел».
До моменту звільнення БРСР від нацистської окупації у 1944 році, північніше Бугу діяли значні сили ОУН, об’єднані Брестським обласним проводом під кодовою назвою «Кричевський». У 1948 році цю структуру перейменували в Білоруський окружний провід «Нива», який до 1952-го об’єднував 3 надрайонні проводи: Брестський, Кобринський і Пінський. Крім територіальних ланок ОУН на території Брестської, Пінської та Поліської областей БРСР у 1944 році перебували підпорядкованні їм озброєні формування УПА. Всього до літа 1944 року на території Білорусі формування ОУН – УПА налічували приблизно 12-14 тисяч чоловік. В одній тільки Брестській області в 1944 році діяло 120 невеликих загонів ОУН – УПА (по 7-10 чоловік у кожному). Після звільнення Білорусі від німецько-фашистських загарбників українські партизани зробили ставку на військові операції проти частин радянської армії, внутрішніх військ, територіальні органи НКВС і НКДБ, радянського партактиву. Найбільш інтенсивно на території БРСР діяли загони Дворки, Єрмака, Конопелька, Артемчука, Ющика, Савчука та ін. Загони УПА активно займалися розповсюдження листівок і різних закликів до населення. На думку деяких білоруських дослідників, агітаційні матеріали друкувалися в Пінську. До речі, листівки поширювалися не тільки в селах, але і в містах, наприклад, Іванове і Дрогичині. Тексти відозв в основному друкувалися українською мовою, але зустрічалися листівки та російською.
Боротьба з українським націоналістичним підпіллям на білоруській території розтягнулася практично на 10 років. У період з 1944 по 1946 роки УПА здійснила на території Радянської Білорусі 2384 диверсії і теракти, в результаті яких загинуло 1012 чоловік. Однією з гучних акцій, проведених українськими націоналістами, був підрив у Пінську міського клубу, в якому проходили партійні збори. В результаті цього теракту загинула значна кількість радянських військовослужбовців, партпрацівників і цивільних осіб. У березні 1949 року загони УПА спільно з підрозділами білоруських націоналістів вчинили напад на будівлю держустанови у Гайнівці. Деякі українські загони доходили навіть до Новогрудок (Гродненська обл.., – прим ГІ «ПС»). Секретарі райкомів відправляли в Мінськ прохання про посилення військових гарнізонів у містах і містечках, мотивуючи це небезпекою нападу на них організованих і добре підготовлених «боївок» українських націоналістів.
У радянський час про це не прийнято було писати, але важливим чинником у діяльності УПА на території західних областей БРСР була підтримка цих формувань з боку місцевого населення. Багато дослідників підкреслюють, що без співчуття з боку населення українські загони не змогли б ефективно функціонувати протягом 10 років. До того ж підрозділи УПА поповнювалися не тільки особами української національності, але і білорусами, що рятувалися в лісах від мобілізації в радянську армію.
Для боротьби з українськими націоналістами на території БССР радянські органи застосовували «чекістсько-військові» операції. Наприклад, в ході спецоперації, що тривала з 15 січня до 20 лютого 1945 року, були проведені обшуки 48799 подвір’їв, прочесано 12 тисяч квадратних кілометрів лісів і боліт, в результаті чого було розгромлено 33 збройні групи, вбито 98 і заарештовано 3808 чоловік. Всього з липня 1944 по листопад 1945 НКВС БРСР знищив 3320 українських націоналістів. Крім цього, було затримано і заарештовано 97 607 осіб, серед яких були як бойовики, так і цивільні особи. Останніх, найчастіше, цілими сім’ями вивозили в Сибір. Так, радянська влада намагалася позбавити українських повстанців підтримки з боку місцевого населення.
Ефективними були операції по створенню псевдо-антирадянських загонів і груп. Наприклад, в 1945 році невелика псевдо-антирадянська група, створена НКВС БРСР в Пінському районі, увійшла в довіру і знищила два великих загони УПА під керівництвом Тречуна і Гречки.
Тарас Баравец (Тарас Бульба), командувач УПА на білоруському Поліссі, 1941 р.
У квітні 1947 року в Іванівському районі Пінської області НКВС знищило штаб Пинського надрайону проводу ОУН, при цьому було заарештовано 160 учасників націоналістичного підпілля. У травні-червні 1948 року в Малоритському районі Брестської області спецгрупами НКДБ було ліквідовано великий загін УПА. У тому ж 1948 році в Жабинківському районі Брестської області оперативно-військова група НКВС БРСР знищила Брестський надрайонний провід ОУН. У червні 1949-го було ліквідовано штаб Кобринського надрайонного проводу ОУН. При цьому, в ході операції було вбито надрайонного провідника Шаха, провідника по Кобринському району Єрмака (до речі, колишнього командира радянського партизанського загону, який перейшов на бік націоналістів), провідника по Дивинському районі Дворка, керівника жіночої секції окружного проводу Оксану, а також зв’язкового зі Львова . За спогадами місцевих жителів, хутір, на якому проходила нарада керівників штабу надрайонного проводу, був оточений підрозділами внутрішніх військ. Бій тривав кілька годин. Потім будинок був підпалений, і керівники УПА, що знаходилися там, загинули у вогні. Остання українська партизанська група була ліквідована в Іванівському районі Брестської області в 1952 році.
Ось деякі факти з історії діяльності підрозділів ОУН – УПА на території південних областей БРСР в 1930-1950 роках. Слід зазначити, що при вивченні тих подій не можна допускати односторонніх оцінок. Основною метою боротьби бійців ОУН – УПА було створення Незалежної Української Держави. Для цього націоналісти не зупинялися ні перед чим. Їх жертвами на території БССР іноді ставали не тільки радянські військові, співробітники НКВС або держслужбовці, але й мирні жителі. З іншого боку, багато білоруських селян часто підтримували бійців Української Повстанської Армії в їх антифашистській і антирадянській боротьбі. Така підтримка УПА з боку білорусів пояснювалося тим, що занадто жорстоко проходила радянізація Західної Білорусії та Західної України. У будь-якому випадку, епізоди тієї невідомої поліської війни заслуговують глибокого і всебічного вивчення та осмислення.
Автор: Ігар Мельнікаў, кандидат історичних наук, Заслаўе (Білорусь)
Джерело: “Новы час”
По цій темі: В Білорусії вийшла збірка документів про діяльність ОУН-УПА
