Де невинна кров пролита – мандрагори цвіт розквітне…

Покладання квітів до пам'ятного хреста в центрі міста Дубровиця, на місці публічної страти українських повстанців московсько-більшовицькими окупантами, в Чистий четвер перед Великоднем 1944р

Покладання квітів до пам'ятного хреста в центрі міста Дубровиця, на місці публічної страти українських повстанців московсько-більшовицькими окупантами, в Чистий четвер перед Великоднем 1944р.

 За умов національно-культурного відродження України, розбудови її державності особливого значення набуло дослідження маловідомих сторінок нашої історії. Одна з білих плям минувшини – масові репресії, які охопили кожну верству населення, обірвали і покалічили життя наших співвітчизників, знищили у концентраційних таборах, в’язницях та на засланні…

Для сучасного покоління дуже важливо не забувати історію, проте, іще важливіше – не спотворювати її (як це роблять деякі псевдо історики). У центрі м. Дубровиця  (Рівненської обл.) стоїть пам’ятний хрест із викарбуваними на гранітній дошці іменами та фотографіямитрьох воїнів, яких, в роки окупації, публічно стратили.

Цими націоналістами були Сергій Камінський – тереновий та зв’язковий ОУН-УПА «Північ», Михайло Ракович – командир відділу військової розвідки штаб «Боростена» та Жорж Романушко – фотокореспондент при друкарні технічного відділу УПА.

Та українцям, плекаючи пам’ять про загиблих, не можна забувати про живих свідків того страшного періоду. Тих, чиє життя було понівеченим не лише за безпосередню участь в ОУН УПА, а і через фатальні життєві обставини.

23 квітня цього року відбулося засідання Дубровицького відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Тут провели урочисте вручення членам ВОВ (Всеукраїнського об’єднання ветеранів) ювілейних медалей та грамот із нагоди 70-річчя створення УПА. Учасниками урочистостей стали: секретар Дубровицької міської ради В. Андрусенко, голова Дубровицького районного відділення ВОВ Василь Яремчук та голова Рівненського обласного товариства Братства вояків УПА Олексій Мануйлик. Вони ж виступили з вітальними словами.

Представники Дубровицького відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів. 23 квітня 2013р.

Представники Дубровицького відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів. 23 квітня 2013р.

Після виголошеної промови та хвилини мовчання за тими, чиїх життів не пошкодувала репресивна машина, із сумом зазначили, що із 28 чоловік представлених до нагороди, приїхати змогли лишень 15.

Хрест в центрі міста Дубровиця, на місці публічної страти українських повстанців московсько-більшовицькими окупантами, в Чистий четвер перед Великоднем 1944р.

Хрест в центрі міста Дубровиця, на місці публічної страти українських повстанців московсько-більшовицькими окупантами, в Чистий четвер перед Великоднем 1944р.

 

Далі, після безпосереднього вручення грамот, медалей та символічних 50 гривень, урочиста процесія рушила на майдан Злагоди. Відбулося покладання квітів до пам’ятного знаку трьом загиблим воїнам УПА, пом’янули тих, хто відстоював національну ідею та прагнення мати свою, ні від кого не залежну державу.

Коли дивишся у вічі цим людям – серце стикається від болю та сорому. Адже розумієш, що там, де колись була віра, тепер присутній розпач та біль за покоління, про яке переважна більшість воліє не згадувати. Та найбільше вражають трагічні історії понівечених людських життів.

 

Лось Варвара Яківна с. Городище

Лось Варвара Яківна с. Городище

 

Лось Варвара Яківна с. Городище

Коли мене забрали до в’язниці, я мала всього лишень 15 років. Це сталося в кінці 1944 року. Я тоді лежала вдома, хвора на кір. На суді адвокат заступався та казав, що цю дитину нема за що судити, її треба додому відпускати. Проте прокурор сказав: «Отсидит годик-полтора – будет понимать советскую власть». Так я відсиділа в Караганді десять років. Відсиділа своє дитинство, до 29 квітня 1954 року.

 

Добринський Денис Йосипович с. Кураш

Добринський Денис Йосипович с. Кураш

Добринський Денис Йосипович с. Кураш

Коли утворилось УПА, то в нашому селі був організований так званий юнацький вишкіл – навчання дітей військової справи. Тоді мене взяли на центральний зв’язок зв’язковим із псевдонімом «Гайовий». Я тоді мав всього лише 17 років. А коли спіймали, я не признався, що мав зв’язок з УПА. Усіх відправили на військову службу, де ми працювали в шахтах. Важким був час. Я опух від голоду та ледве не помер, але Бог милував.

 

Приходько Ольга Никонівна с. Золоте

Приходько Ольга Никонівна с. Золоте

Приходько Ольга Никонівна с. Золоте

Я відсиділа п’ять років. Довелося побувати в Дубно, в Рівному, Сарнах. У Сарнах нас дуже сильно мучили. У спеку, в маленькій камері нас було десь 20 душ людей. Мене забрали 18 червня 1947 році через пісню, яку я, нібито, співала: «Із-за лісу сонце сходить, вождь Бандера нас веде…». У Рівному проходило слідство. Тоді виступив прокурор з тим, що нас судити нізащо, що в радянської влади і без того вистачає роботи. Проте дали срок і вислали у Вологодську область, у  місто Витегра. Там я і провела ці роки, ріжучи бензопилою ліс та, знищуючи своє молодече здоров’я.

І таких історій багато, адже це лише менша частинка реальних учасників тих подій. Дивлячись на них, душа кричить від загальної байдужості суспільства та «вельможів зверху» до страждань людей, які боролися за свою волю та правду. Прикро, що забуті  ті, у кого загальною хвилею радянських репресій було відібрано молодість та здоров’я.

Ганна Петрівська
Дубровицька газета
“Поліський репортер”
о1.05.2013р., №3


Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук