Галичан нагодували гебістською тухятиною

Тарас Бульба-Боровець в генеральському однострої, в роки Другої Світової війни

15 жовтня на львівському телеканалі «ЗІК» вийшла чергова передача «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на тему «Хто ж насправді створював УПА?». Її ведучий, представляючи гостя програми, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Івана Патриляка, звернув увагу на те, що їхнє завдання полягає у тому, щоб глядач після перегляду передачі сказав: а я цього не знав!

Насторожую вуха і слухаю нечуване спростування міфу: чи справді 14 жовтня 1942 року відбулося щось таке, що дало підстави багато років говорити про цей день як день УПА? І ось що доноситься до мого вуха:

-Я думаю, що всі глядачі прекрасно розуміють, що сформувати армію партизансько-повстанського типу неможливо протягом одного дня. Це неможливо зробити навіть протягом одного місяця. Це тривалий процес…

Чуєте, шановні галичани, Дня УПА взагалі не може бути, створення армії – тривалий процес!? Може бути тільки символічна дата, як наприклад традиційне козацьке свято Покрови. Отож передайте вашим сусідам-полякам, хай вони бздури не гонять зі своїм Днем Війська польського 15 серпня. В цей день їм нема чого святкувати. 15 серпня 1920 року не було створення війська, а був всього лиш перший переможний бій над Червоною армією під Варшавою.

Правда, щоб ніхто не подумав, що 14 жовтня і взагалі восени 1942 року нічого не відбулося у повстанському русі, професор процитував німецьке поліційне донесення про те, що у районі Сарн 15 (насправді 16 –І.О.) жовтня 1942 року вперше було помічено націоналістичну банду. Скоріше за все, на думу історика, це були вишкільні табори ОУН під проводом Степана Бандери.

Бачачи, що професор Патриляк, не хоче спростовувати міф про 14 жовтня, як День УПА, ведучий зауважує: у популярних книгах і статтях про УПА ігнорується факт створення Повстанської армії задовго до жовтня 1942 року, національна історіографія притискає до  землі чин отамана Бульби-Боровця, який створював перші загони?

І тут професор робить «відкриття» за «відкриттям», яких ніхто не чув:

«Бульба-Боровець ішов не зовсім вірним шляхом отаманів 1919-1920 років, був амбітною людиною, вів переговори з німцями, поляками, мельниківцями, бандерівцями, червоними партизанами. Не бувши в армії ні дня, зображував себе в генеральському мундирі». А вершиною цих нечуваних новин стало творчо опрацьована професором цитата відомої з 1950-х років книги полковника КГБ Дмітрія Мєдвєдєва «Сільниє духом» про те, як на завершення переговорів з підполковником Лукіним Бульба-Боровець подарував йому «засмажене порося, бутель самогону і власний портрет метрової величини»!

Після такого паплюження отамана мені хотілося вигукнути: галичани, схаменіться! Хіба ви не бачите, що Київський професор не збирається вести мову про творення УПА, а використовує телебачення для виливання чергового цебра помиїв на славного сина поліської землі.

На превеликий жаль, донині під інтернетзаписом цієї передачі не з`явилось жодного коментаря. Невже ми так збайдужіли до своєї історії, до своїх героїв, що на 23 році незалежності спокійно ковтаємо совєтсько-гебістську тухлятину?

Мені, наприклад, хотілося б запитати історика, що було «не вірного» в діяльності Бульби-Боровця, коли він для збереження населення від німецьких репресій використовував тактику Махна 1919-1920 років: вночі зненацька наскакував на окупаційну адміністрацію і миттєво зникав, не залишивши сліду? У чому була його помилка, коли він у результаті переговорів з мельниківцями залучив до своїх відділів низку військових старшин? Що було лихого в тому, що разом із бандерівцями, у яких було обмаль адміністративних кадрів, проголошував по містах і селищах Рівненщини Акт 30 червня 1941 року, творив українське державне управління в Сарнах Рокитному, Олевську? Якою ганьбою він вкрив себе, коли у результаті переговорів з тим же Лукіним врятував од вірної смерті священників із Балашівки та Березного Павла Травку та Сергія Папругу, домовився про одержання 150-200 автоматів для УПА?

Дивно, що професор, який так добре знає подробиці переговорів отамана з червоними партизанами, не помітив таких важливих фактів.

Професор Патриляк звинувачує Бульбу Боровця в надмірних амбіціях. Для прикладу він наводить його незгоду обійняти посаду начальника штабу УПА на  переговорах з бандерівцями щодо об`єднання  військових відділів. При цьому професор застосовує цинічний подвійний стандарт. Каже, що Бульба-Боровець жодного дня не служив у армії (насправді Тарас Боровець служив у польському війську 8 місяців, мав майже дворічний досвід організації та проведення військових акцій) і водночас звинувачує отамана  в амбіціях та відмові обійняти посаду начальника штабу об`єднаної УПА. Слід сказати, що Бульбі-Боровцю, на відміну від професора Патриляка, вистачило глузду не клюнути на цей бандерівський гачок. Бо посада начальника штабу армії вимагає фахових військових знань, яких у нього, справді, не вистачало: обов`язки начальників штабу в його підрозділах виконували полковники Армії УНР Петро Дяченко, Петро Смородський, поручник Щербатюк-Зубатий.

Ільїн О., Шандрук С., Мазур П., Гудима А. За тебе, Україно… З архіву в’язнів концтабору Береза-Картузька (1934–1935) часів II Річі Посполитої Польської. – Тернопіль: Тернограф, 2010. – С. 39" Апологети антибульбівської історичної ідеології, посилаються на облікову картку Берези Картузької, де не зазначено місця служби Боровця в армії. Але там не зазначений і майновий стан Боровця, який мав бути зазначений, навіть якщо Боровець був незаможнім. Проте, на той час, Боровець вже мав своє власне підприємство. Також мав дружину із заможної чеської родини. Тому, цей "документ" нічого не вартий, і нічого не доводить.

Але, зрештою, не це було головною причиною зриву переговорів. Каменем спотикання, як відомо, стала незгода бандерівців утворювати Революційну раду при УПА з представників різних партійних угрупувань. Вони вважали, що політичну лінію УПА має виробляти лише провід ОУН Бандери. Зрозуміло, що Боровець, який був демократом, прихильником Державного центру УНР на вигнанні, не міг погодитись на те, щоб Українська Повстанська Армія належала лише одній партії – ОУН. Він вважав, що УПА має бути всенародною, виконувати волю законного уряду УНР, який творять різні партії.

Ще один смертний гріх історик Іван Патриляк закидає Бульбі-Боровцю – нещирість. Бачте, він паралельно з бандерівцями вів переговори і з німцями щодо забезпечення своїх підрозділів  зброєю для акцій проти радянських партизанів. Однак цілком щирою професор вважає позицію бандерівців із перехоплення від Бульби-Боровця назви Українська Повстанська Армія (мовляв, на переговорах з цього пункту розбіжностей не було) і розброєння бульбівських відділів, коли низка повстанців була вбита, в тому числі і дружина отамана, а частина силою була приєднана до УПА Бандери.

Своєрідний підсумок розмірковуванням Івана Патриляка підбиває директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.

Демотиватор на Руслана Забілого, від обурених шанувальників засновника УПА Тараса Бульби-Боровця

За його словами, Бульба-Боровець був «недалекоглядною людиною, йому бракувало мислення політика, військового хисту, реальної оцінки ситуації…»

Золоті слова. Хіба далекоглядна людина могла б собі у 1942-1943 роках дозволити мріяти про об`єднання розрізнених партизансько-повстанських відділів в єдину Армію та ще й під політичним керівництвом  Революційної ради, до якої входили б представники різних партій? А про який військовий хист Бульби-Боровця можна вести мову, коли під його керівництвом перебувало всього лише від кількох куренів до кількох полків вояків, що діяли за махновською тактикою 1919-1920-х років?

Правда вже 1944 року «недалекоглядну» бульбівську ідею Революційної ради – надпартійного політичного органу УПА було втілено «далекоглядними» політиками у формі Української головної визвольної ради, а постраждалим від його обмеженості, «браку військового хисту» полковникам була надана можливість реалізували свій творчий потенціал на високих посадах у штабах УПА- Бандери.

Хоча, яке це відношення має до початків творення Української Повстанської Армії? Відверто кажучи, ніякого.

Якщо професор Патриляк викопав інформацію про те, що 15 (насправді 16 –І.О.) жовтня 1942 року біля Сарн тільки гуртувалися, вишколювалися націоналісти, то хоч трохи обізнана з історією УПА людина, може вказати на низку опублікованих радянських, німецьких документів, які свідчать, що в цей час Бульба-Боровець вже бив окупантів. У серпні 1942 відбулась Шепетівська операція зі звільнення українських остарбайтерів, яких везли до Німеччини, а також захоплення складів зі зброєю і продовольством. У середині жовтня (чи не на Покрову?) один з бульбівських відділів напав на райцентр Межиріччя Рівненської області, де було вбито німецького коменданта району, ляндвірта та голову управи…

Слід сказати, що автори програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на тему «Хто ж насправді створював УПА?» доручили  юній кореспондентці телеканалу провести розслідування, хто ж стояв біля витоків УПА: Бульба-Боровець чи Клим Савур? Зрозуміло, що нічого нового до того що вже відомо хоч трохи обізнаному з  історією УПА глядачеві, молода дослідниця не додала. Але у неї все ще попереду.

А от те, що до творення антибульбівської програми автори залучили відверто примітивні кадри з фільму Білоруського ТБ «Полесский котел. Армия обреченных» і не запросили до участі жодного історика-дослідника діяльності Поліського отамана, телеканалу честі не додає.

Невеличкі фахові коментарі кандидатів історичних наук Володимира Вятровича та Олександра Зайцева на загальне спрямування телепередачі не вплинули.

Іван Ольховський, журналіст. м. Київ.

Долучайтесь до сторінок ГІ “Поліська Січ” в соціальних мережах ВКонтакт і Facebook, та підписуйтесь на канал YouTube.

Схожі матеріали:
Коли виникла Українська Повстанська Армія?;
Беріг кожну нашу душу. До 105-річниці з дня народження Тараса Бульби-Боровця;
Тарас Бульба-Боровець — організатор УПА;
Отець Михайло Симонович – перший душпастир УПА;
Галина Кухарчук. Секретарка Бульби-Боровця;
Відеоспогади Миколи Євстафієва, працівника друкарні Бульби-Боровця.