88-річна жителька с.Вичівка Ольга Місюра, про родину Музичків і Другу Світову війну в Зарічненському р-ні Рівненщини

88-річна жителька с.Вичівка Ольга Місюра, про родину Музичків і Другу Світову війну в Зарічненському р-ні Рівненщини

88-річна жителька с.Вичівка Ольга Місюра, розповіла про родину Музичків і Другу Світову війну в Зарічненському р-ні Рівненщини

ГІ «Поліська Січ» відвідала с.Вичівка Зарічненського р-ну Рівненщини, де зустрілися з 88-річною жителькою цього села Ольгою Пилипівною Місюрою. Ольга Пилипівна дала свою аполітичну оцінку подіям Другої Світової війни, про діяльність сталінських бандформувань під назвою «червоні партизани» (аналог сучасних банд-формувань «ДНР» і «ЛНР»), про земляків «бандерівців», а також розповіла подробиці про участь в тих подіях односельчан з родини Музичків, з якої походить Олександр Музичко, більш відомий як Рівненський націонал-патріот «Сашко Білий».

Ольга Пилипівна Місюра, в дівоцтві Стрільчук, народилася 27 липня 1927 року в селі Радчицьк,  нині Столінський район Брестської області Республіки Білорусь ( Ра́дчыцк — вёска ў Столінскім раёне Берасьцейскай вобласьці). Це, як відомо, етнографічні землі українців, де за переписами початку 20 століття проживало більше 80% етнічних українців-поліщуків. Батько Ольги Пилипівни був учасником Першої Світової війни, але вона не знає, в якому саме війську. Сім’я батька була багатодітною і бідною, тому Пилип Стрільчук поїхав на заробітки в Аргентину. Повернувшись з Аргентини, купив собі бідненький хутір в болотистій місцевості Полісся, нині це с.Бутове Зарічненського р-ну Рівненської області, на кордоні з Білорусією.

Саме там Ольга Пилипівна вперше почула про заможну родину Макара Музичка (напевне, прадіда «Сашка Білого»), яку всі поважали і якої боялись. Хоча, як стверджує Ольга Пилипівна, їй не відомо фактів, коли б родина Музичків когось образила.

Період окупації українського Полісся Польською Другою Річчю Посполитою (1921-1939 рр., внаслідок зрадницького «Ризького миру» 1921 року), Ольга Пилипівна пригадує як  один з найтяжчих періодів соціально-економічного стану українських поліщуків. Трохи краще характеризує появу сталінсько-московських окупантів у 1939-41 рр., проте наголошує, що відразу почався «колгоспний» пограбунок українських заможних селян і вивезення українських господарників в холодні краї Російської Федерації та інші тоталітарні злочини. Сам початок Другої Світової війни у 1939 році, крім зміни окупанта, нічим не запам’ятався.

Коли союзний Сталіну Гітлер напав на СРСР і почалась німецько-радянська війна, то жителі села Бутово помітили її лише восени 1941 року. Німців в селі практично не бачили до 1944 року, коли при відступі вони, з невідомих Ользі Пилипівні причин, спалили в с.Бутове десяток селянських хат. Але й до цього Ольга Пилипівна чула про злочини гітлерівських окупантів щодо єврейського населення сусідніх сіл.
Хоч, зі слів пані Ольги, «Волинська трагедія» не зачепила с.Бутове і найближчі села, проте цивільне населення жило в страху у 1942-44 рр. перед діяльністю сталінсько-московськ банд «червоних партизанів», які не вступали в конфлікти з німцями, проте нещадно грабували і вбивали цивільне українське населення.

Боялись аполітичні селяни і «бандерівської» партизанки. Хоча фактів якоїсь їх злочинної діяльності Ольга Пилипівна привести не змогла, проте відзначила, що їй невідомо, щоб «червоні партизани» і «бандерівські» у їхньому селі між собою конфліктували, проте були випадки, коли страждали прихильники серед цивільного населення.

Одним з таких прикладів було вбивство одного з родичів Музичка, якого вислідили і вбили місцеві бандити з «червоних партизанів» за прихильність цієї родини до національно-визвольної боротьби українців. Після зміни гітлерівсько-німецького на сталінсько-московського окупанта у 1944 році, родина Музичків, за підтримку національно-визвольного руху українців, була вислана до Сибіру. Саме тому Олександр Музичко («Сашко Білий») народився в Пермі Російської Федерації.

Серед інших земляків, які були причетні до «бандерівського» партизанського руху, Ольга Місюра згадала братів з с.Бутове Степана і Павла Яценків. Павла Яценка Ольга Пилипівна відзначила як ОУНівського «агітатора». Варто відзначити, що видання «Книга Пам’яті і Слави Волині. Т. 15:Рівненська область, Зарічненський район» (ст.43) житель с.Бутове Яценко Павло Адамович 1919 р.н., згаданий як «Учасник національно-визвольних змагань 1941-55 рр. Член формувань ОУН-УПА, підрайоновий зверхник, пс. «Сокол». Загинув у боротьбі з московськими окупантами у квітні 1945 р.». Також в цьому виданні по с.Бутове відзначено п’ять Музичків як учасників національно-визвольних змагань (Іван Миколайович, Марія, Оксенія, Тетяна Іванівна і Федора ст.41). А в с.Вичівка аж дев’ять осіб з прізвищем Музичко (Адам Дмитрович «Ясен» – закатований «стрибками» НКВД( аналог «денеерівськи» банд, які катують українців), Анастасія Дмитрівна, Анастасія Степанівна, Василь Макарович, Василь Степанович «сотенний», Ганна Василівна, Григорій Петрович, Микола і Надія, ст.50-51). Всього в обох селах було по чотири десятки жителів, пов’язаних з національно-визвольним рухом українців на Поліссі.

«Літопис УПА. Нова серія, том 14: УПА і запілля на ПЗУЗ 1943-1945. Нові документи» також містить згадки про національно-визвольні змагання в цих селах. Згідно з  документами, опублікованими в цьому збірнику, в с.Вичівка Зарічненського р-ну Рівненщини перебував довгий час постій загону ім.Колодзінського групи УПА «Заграва», про що свідчить «Наказ ч.10», виданий командиром УПА «Лайдакою» від 8 жовтня 1943 року: «1. Наказую загонові змінити місце постою і перенестися до села Вичівки. 2. Командири мусять звернути більшу увагу на своїх козаків і притримуватися більш військових правил, головне – вартівна служба. 3. На місці постою не вільно випозичати в цивільних людей таких речей, як ложки, миски і т.д… » (ст. 144). В пункті 7 цього ж наказу №10 йдеться про покарання козаків «Комара – за привласнення черевиків і піджака. Машура – за привлащення рукавиць. Биця – за привлащення штанів. Черпака – за привлащення піджака. Все здобуте на акції, покарані упімненням».

«Хроніка загону ім.Колодзінського від 24 січня 1944 року, укладена «Канадою» та іншими політвиховниками» (ст. 162-217), розповідає: «Частина, яку очолив к-р Лайдака, вирушила на північ в напрямі Пиняки. Затримуємося коло болота Морочно, в трикутнику Річиця (нині с.Вербівка – прим. ГІ-ПС) – Бутове – Деревня (Дзєравная – нині Бєларусь – прим. ГІ-ПС). Тут проходить спокійно кілька днів від 25 до 30 січня. Святкуємо в лісі День Крут» (ст. 179).

Сучасна мапа місця подій: Вербівка-Бутове-Дзєравная

Сучасна мапа місця подій: Вербівка-Бутове-Дзєравная

А в хроніці від 2 серпня 1944 року, цього ж загону ОУН-УПА ім.Колодзінського зазначено: «І так дня 2.VIII вечором, перешли через велике болото до Бутове, взяли харчів, здобули кілька пар взуття та інших військових річей і вернулися назад на постій під с. Річицю (нині с.Вербівка Дубровицького р-ну Рівненщині на кордоні з Білорусією – прим. ПС, ст. 203)» . Як бачимо, в ті часи українське військо, коли «здобувало» якісь речі, то мало свідоме поліське населення, не завжди віддавало їх з почуття патріотизму, а скорше із страху, як виходить з розповіді Ольги Пилипівни Місюри.  Від 26 серпня 1944 року зазначено: «Військо вирушило на північ, мало кілька боїв під Городною (Гарадная – нині Білорусь) і під Бутовом. В боях козацтво (вояки УПА – прим. ПС) поводилося геройсько. Згинуло кілька козаків, але червоних також масу натовкли» (ст. 205). В документі «Спис павших в боях козаків» від 27 жовтня 1944 року, цього ж 14 тому Літопису УПА повідомлено (ст. 369), що козак-кулеметник Корсунського загону УПА на псевдо «Наган» загинув під с.Бутове 24 серпня 1944 р. Ця ж інформація повторюється в іншому звіті цього видання «Золотій книзі Героїв Корсунського загону» (ст. 378), а також зазначено, що під цим же селом Бутове «трагічно загинув» в листопаді 1944 року козак на псевдо «Давун» (ст. 379).

Описані події відбувались в надрайоні ГАЛО, Військової Округи УПА "Заграва".

Описані події відбувались в надрайоні ГАЛО, Військової Округи УПА “Заграва”.

Під кінець розповіді 88-річна Ольга Пилипівна дорікнула сучасній молоді за їх нарікання на погане життя. Адже, з її слів, в часи Другої Світової війни було набагато складніше навіть в тилах, тому треба цінувати те, що є, і дбати про допомогу українському війську на Сході, яке боронить Україну від путінсько-московської окупації.

Громадська ініціатива «Поліська Січ», як і раніше, закликає краєзнавців до співпраці у зборі та оприлюдненні історичної інформації про національно-визвольні змагання українців на Поліссі. Надсилайте свої матеріали для оприлюднення на сайті ГІ «Поліська Січ» на poliskasich@gmail.com .

По цій темі:
“Холодний Яр” – колиска боївок ОУН(б) на Поліссі
70-ті роковини загибелі курінного УПА “Лайдаки”
Ветерану УПА подарували двотомник “Заграва” і “Відблиск”, де він один з головних героїв книги
Невідома війна на білоруському Поліссі


Опубліковано у НеПідшите | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.
Comments:

Напишіть відгук