На мою електронну адресу надійшла низка запитань щодо діяльності Тараса Бульби-Боровця, та прохання від громадської ініціативи “Поліська Січ” прокоментувати фото січовиків, яке з’явилося в спільноті Ukrainian Military Honor на “ВК”: «Як оціните опис фото з Олевська 1941 року, з січовиками: “Старшини Поліської Січі,1941 р. Шикування та здача зброї на вокзалі перед відбуттям з Олевська,крайній ліворуч Петро Димитренко,четвертий у центрі-Петро Дяченко легендарний командир полку чорношличників армії УНР,третій з права Тарас Бульба-Боровець.Крайній праворуч юнак-син Петра Дяченка (загинув у лавах Вермахту в боротьбі з червоними в 1945 р).”
Автор, який розмістив фото старшин “Поліської Січі” (1941), очевидно, узяв його зі збірника «Своя державність, збройна сила, віра Христова. Матеріали німецького архіву командувача УПА Тараса Бульби-Боровця» (Рівне, 2010), який упорядкувала краєзнавець із міста Березного Алла Куц, про що свідчить його підпис під знімком, який майже повторює той, що в книзі Алли Куц. Хоча між ними є і відмінності. В Алли Куц прізвище крайнього ліворуч старшини Дмитренко, а не Димитренко (можливо, це просто неуважність Ukrainian Military Honor). Автор ВК, певне, також читав коментар до опублікованого знімка на сайті Reibert, оскільки, на відміну від Алли Куц, правильно вказує особу Бульби-Боровця на знімку (третій справа). Однак обидва автори, чомусь не бачать, що на цьому знімку немає ніякого “шикування та здачі зброї на вокзалі перед відбуттям з Олевська”. Який смисл був 20 серпня (день, коли Петро Дяченко залишив посаду начальника штабу “Поліської Січі”, згідно з “Хронікою Поліської Січі” укладеної поручником Омелянівим-Терлицею і надрукованій у другому числі “Гайдамаки”) шикуватися і складати зброю? Аж ніякого! Знімок зроблено на пам’ять про службу в “ПС”, а не про якесь міфічне роззброєння. Бульба справді в Олевську роззброїв частину недисциплінованих січовиків, згідно з інформацією газети “Гайдамака”№2. Але на знімку усміхнені старшини разом з отаманом, а не недисциплінований елемент.
Ukrainian Military Honor подає мені невідому інформацію про те, що Юрко Дяченко – син Петра Дяченка “загинув у лавах Вермахту в боротьбі з червоними в 1945 р”.
Наскільки мені відомо, Петро Дяченко не віддавав свого сина у німецьке військо. 1941-го – вони разом у “Поліській Січі”, потім він влаштовує сина в українську поліцію в Києві. З весни 1944 року – вони знову разом в Українському Легіоні Самооборони на території Польщі. Згідно зі спогадами Михайла Каркоця-Вовка, у серпні 1944 Дяченко з частиною легіону відлучався, оскільки хотів поквитатися з поляками у Варшаві. Але окрім, втрати кількох старшин нічого у нього не вийшло. Далі він наприкінці 1944 уже зайнявся створенням протипанцерної бригади, яка стала основою другої дивізії Української Національної Армії під керівництвом генерала Павла Шандрука. Коли ж тоді він із сином служив у Вермахті?
Іван Ольховський.
