Вам не вдасться спаплюжити пам’ять про справжнього засновника УПА

bulba_41Відкритий лист до Адміна «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА» соціальної мережі «Вконтакте» з приводу його наскоків на Тараса Бульбу-Боровця
Пане Адмін «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА», те, що ви робите на заявленій спільноті, немає нічого спільного з адмініструванням. Ви зайняли позицію зашореного совєтського пропагандиста-погромника всього того, що не вкладається у ваше розуміння Українського визвольного руху та УПА. Аби не бути голослівним, я вирішив це продемонструвати на одному із ваших зубодробильних залпів, зроблених по засновнику УПА Тарасові Бульбі-Боровцю 29 січня о 10:02 в коментарі до моєї статті «Про «авантюризм» Тараса Бульби-Боровця та його «бажання бути головним». Ось він у повній красі: «По суті — Бульба-Боровець не мав чіткої політичної лінії ї поводив себе як типовий отаман 20-х. років.
Борячись за допомогою німців воював проти відступаючих і оточених частин РСЧА великого ума для цього не треба було. Якщо бандерівці вже із кінця – вересня 1941 р. переходять в підпілля , після хвилі арештів і ударів по провідним діячам – то Бульба продовжує свої тісні звязки з німцями , був би він не лояльний до німецької окупаційної адмінстрації , то по ньому так же само б пройшовся маховик німецьких репресій , а тут навпаки бачимо повне взаєморозуміння
Потім у 1942 р. він “воював” проти німців – в основному писав листи і меморандуми до Е.Коха і німецьких чиновників (він що справді думав, що верхівка Третього райху послухає когось там з лісу і моментально змінить свою політику супроти українців?).
Укладав перемир”я з радянськими партизанами. Боротьби проти окупантів майже не було, зате пропаганди проти бандерівців, які винесли найбільший тягар визвольних змагань, – хоч греблю гати. По суті ті всі переговори зводилися до одного – виторгувати для себе місце чергового “Пана отамана Таврічєского”, про яку послідовну політичну лінію боротьби і ціль може йти мова , коли почергово метатися з переговорами то до німців то до червоних ? Дали б Бульбі червоні генеральські погони із лампасами – то історія б знала чергового героя червоного партизана , але щось не зрослося.
В 43 р. епізодична боротьба більбівців проти німців була присутня , але вирішального значення на фоні дій бандерівської УПА вона не справила , по суті не добившись на цьому полі якихось значних успіхів Бульба зійшов із арени боротьби на Волині й Поліссі , потім звинувачуююи всіх і вся – начебто то все кляті бандерівці не дали , не захотіли , завадили йому , але якщо ж дійно ми маємо справу із фігурою прямо “вселенського масштабу” то чого ж Бульба так швидко потух ? де ж його “мега” успіхи ? 700 із натяжкою бійців на півнночі Рівненщини , які можна сказати можна сказити “розчинилися при першому шухері”, варто було тільки трохи надавити бандерівцям і вся “велика” армія Бульби зникла в момент. Бандерівцям теж “заважали і перешкоджали” і німецькі репресії і гестапо і вермахт і радянська сторона , але боротьба тривала аж дл 1960-х років , а Бульба і Ко моментально зійшли з арени , хіба залишивши назву “бульбівці” яким шо радянська сторона , що німці не рохбираючись називали всіх підряд».
Отже, спочатку про те, що «Бульба-Боровець не мав чіткої політичної лінії».
З чого це ви взяли пане Адмін? З власного права на будь-яку бздуру? Варто сказати, що у наш час молоти такі небилиці треба або з дерева впасти, або, даруйте, панове, написати дисертацію-спростування наукової дисертаці Сергія Стельниковича «ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИКА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ ОПОРУ ТАРАСА БУЛЬБИ-БОРОВЦЯ (1941–1944 рр.)», захистивши яку, він здобув науковий ступінь кандидата історичних наук 2008 року. Цей чоловік зуби з’їв на аналізі політичних та ідеологічних документів Бульби-Боровця і робить висновок: «Засобом ідеологічної та політичної самоідентифікації збройних формувань Поліської Січі, їх організаційної незалежності в цей час стали “Закон українського партизана” та демократична соціально-політична платформа лівого спрямування “За що бореться Українська Повстанська Армія”. “Лівизна” політичної програми була зумовлена орієнтацією на еміграційний Уряд УНР, який сповідував соціалістичні ідеї Центральної Ради та Директорії УНР. Зазначені документи, перш за все політична платформа “За що бореться Українська Повстанська Армія”, яка, окрім іншого, проголошувала боротьбу за основні соціальні права та свободи, виконувала роль законодавчої бази для Олевської республіки».
Пане Адмін, що ви скажете цьому науковцю? Очевидно, ви влізли, м’яко кажучи не в свою тему.
Тепер про те, що Бульба-Боровець «поводив себе, як типовий отаман 20-х років». Жаль, що й тут нема конкретного прикладу «типового отамана 20-х років». Може, пане Адмін, ви маєте на увазі Головного Отамана Директорії Симона Петлюру? Хіба він не «типовий отаман отамана 20-х років»? Так от на його державницьку позицію, справді, рівнявся Бульба-Боровець і відстоював її усе своє життя. То в чому біда отамана Бульби? Що все життя сповідував вірність Українській Народній Республіці? Це, по-вашому, «не мати чіткої політичної лінії»?
А тепер, про те, якого треба ума, щоб «боротися за допомогою німців проти відступаючих і оточених частин РСЧА». Вибачайте, я не хотів ні з чиїм порівнювати ум Бульби-Боровця, але ви самі напросилися, демонструючи зразок «його величі»: «Якщо бандерівці вже із кінця – вересня 1941 р. переходять в підпілля , після хвилі арештів і ударів по провідним діячам – то Бульба продовжує свої тісні звязки з німцями, був би він не лояльний до німецької окупаційної адмінстрації, то по ньому так же само б пройшовся маховик німецьких репресій, а тут навпаки бачимо повне взаєморозуміння».
Клас! Тільки, пане Адмін, ви опустили низку важливих деталей, без яких, змальована вами картина, далеко неповна і без яких, на мій погляд, не можна об’єктивно оцінити діяльність бульбівців та бандерівців напередодні та на початку німецько-радянської війни. Тож змушений про них нагадати.
Так, Бульба ходив до німців і просив дозволу спочатку створити місцеву українську міліцію, для дотримання порядку на Поліссі, бо не було ніякої влади, панував повний хаос: грабежі, диверсії, вбивства. У липні -серпні він звернувся до них за ще одним дозволом – створити спецпідрозділ «Поліська Січ» для боротьби з відступаючими і оточеними частинами, як ви кажете РСЧА. Але тут слід сказати, що бандерівці до німців пішли ще раніше. І під їхнім керівництвом вишколювали батальйони «Нахтігаль» та «Роланд» також для боротьби з такими ж відступаючими і оточеними частинами РСЧА. Різниця була лише в тому, що бульбівські січовики одержали право діяти самостійно, а бандерівці – ні – тільки під німецьким керівництвом. Так, в «Нахтігалі» командиром батальйону з боку німців був обер-лейтенант Альбрехт Херцнер, політкерівником обер-лейтенант Теодор Оберлендер, а у «Роланді» командиром батальйону з боку німців був обер-лейтенант Пічман, якого пізніше замінив лейтенант Зіберт. Бандерівці мусили носити мундири німецької армії, а бульбівці одягали мазепинки з тризубами і нашивали жовто-блакитні стрічки на пілотки, рукави, аби демонструвати, що вони – зародок Української армії.(Дивись фрагмент фото з газети «Волинь» від 21.09.41р.) Бандерівці одержували від німців платню та інше забезпечення, а бульбівцям його надавали призначені ними українські районні уряди, а також українське населення, яке вони оберігали від червоних партизанів, енкаведистських, кримінальних банд та деморалізованих підрозділів РСЧА. Гадаю, ці деталі яскраво свідчать про те, хто був у тісніших зв’язках з німцями та залежніший від них у перші місяці війни.
Оскільки ви, пане Адмін не кажете, який треба було мати ум бандерівцям, щоб «боротися за допомогою німців проти відступаючих і оточених частин РСЧА», то і я мовчу про ум бульбівців.
Тепер про «лояльність Бульби до німецької окупаційної адміністрації» «із кінця – вересня 1941 р.», коли «бандерівці вже перейшли в підпілля». Пане Адмін, ви, як завжди, забуває аргументувати свою позицію, у чому саме полягала «лояльність Бульби-Боровця до німецької окупаційної адміністрації» «із кінця – вересня 1941 р.» та «продовження тісних зв’язків з німцями». Як відомо, від 14 серпня до 9 листопада 1941 року в Олевську, де розміщувався штаб «Поліської Січі», німецька адміністрація була відсутня. Тут була проголошена Бульбою українська влада і діяла призначена ним районна управа. Перші німецькі адміністратори сюди прибули 9 листопада 1941 року. Відомо також, що Бульба відмовився підпорядкувати їм «Поліську Січ» і на знак протесту оголосив про її розпуск, а насправді, кращих вояків перевів у підпілля. Тобто вчинив так само, як і бандерівці, тільки на півтора місяця пізніше, оскільки саме на стільки часу пізніше сюди прибула німецька адміністрація. Тобто, ваше твердження про «лояльність Бульби-Боровця до німецької окупаційної адміністрації» – вигадка чистої води.
Чому по Бульбі «не пройшовся маховик німецьких репресій»? Бо ви не в курсі справ, пане Адмін. Якби ви цікавилися бульбівським рухом, то знали, що німці заарештували полковника Армії УНР Івана Лихолька – командира Костопільськог куреня (читайте уважно спогади його дочки Галина Швед. Полковник Лиходько і Бульба//Повстанський рух отамана Тараса Бульби-Боровця. Дослідження, спогади, документи. – Рівне.-1998. – С.56-59). Про репресії проти січовиків читайте також у протоколі переговорів Бульби-Боровця з шефом СД Пютцом від 23 листопада 1942 року. Про розстріл 7 вересня 1942 року 40 активних січовиків та про призначення за голову самого отамана 10000 карбованців читайте у витягу зі звіту опергрупи НКВС СРСР після січня 1943 року. Про те, як урятував отамана від арешту Улас Самчук, розповідається у його книзі «На білому коні».
Свідченням упередженого вашого, пане Адмін, упередженого ставлення до Бульби-Боровця є і ваше наступне твердження про його бездіяльність у 1942 році: “Воював” проти німців – в основному писав листи і меморандуми до Е.Коха і німецьких чиновників (він що справді думав, що верхівка Третього райху послухає когось там з лісу і моментально змінить свою політику супроти українців?)».
Оскільки ви, пане Адмін, вважаєте нижче своєї гідностіІ читати мої статті, які коментуєте, зокрема: «Коли виникла Українська Повстанська Армія», «Про «авантюризм» Тараса Бульби-Боровця та його «бажання бути головним», оскільки в своїх коментарях не спромоглися з посиланням хоча б на якесь джерело спростувати хоча б один факт, а лише вдаєтеся до зомбошаманщини – постійного повторення штампів та міфів, створених радянською пропагандою та деякими недоброзичливцями отамана, я змушений вкотре подати перелік антинімецьких акцій УПА Бульби-Боровця за 1942 рік:
1. Шепетівська операція, що відбулась у ніч з 18 на 19 серпня 1942 року під керівництвом отамана оперативної бригади Миколи Довбні, під час якої, за даними бульбівців, було звільнено робітників, що відправлялись на роботу до Німеччини, пограбовано склади боєприпасів та продуктів. Про неї детально розповідає сам отаман зі слів отамана Миколи Довбні та донедавна живого Анатолія Кабайди, який ще 1992 року виступав на конференції в Україні до 50-річчя УПА. Про операцію згадується в аналітичному документі розвідвідділу групи армій «Південь» від 17 липня 1943 року: «Інколи мали місце випадки, коли банди свідомо щадили життя німців. Так, наприклад, персонал військово-продовольчого складу в Шепетівці перебував під вогнем тільки до тих пір, поки не був підпалений склад. Командир підкреслив, що він веде боротьбу не проти окремих солдатів, а лише хоче паралізувати підвезення та постачання німців». Саме такої логіки бою дотримувалися бульбівські відділи. Читай «Армію без держави», де у розділі, «Як трактувати ворогів» записано: «Головними нашими ворогами являються не мобілізовані вояки регулярних армій Німеччини та Росії, а нацистська та комуністична партії і їх злочинна служба безпеки та партійні війська НКВД та есесівці».
Гадаю, «Выписка из оперативной сводки УШПД № 44 о деятельности украинских националистических отрядов, именующих себя «Армия Тараса Бульбы», в Пинских лесах
(по состоянию на 6 декабря 1942 г.)» також опосередковано розповідає про Шепетівську операцію: «По ж.д. Чернигов – Шепетовка (до 15 ноября не работала (очевидно, не працювала через напад бульбівців –І.О.), проходит много эшелонов с населением, хлебом и скотом».
2. Напад на гітлерівську адміністрацію селища Межиріччя. Ось як сказано про нього у звіті опергрупи НКВД СССР, складеному після січня 1943 року: «У середині жовтня нам стало точно відомо, що один із загонів «Т.Бульби» здійснив збройний напад на с.Межирічі (райцентр), де ним були вбиті: німецький комендант району, ляндвірт і голова райуправи».
3. Напад на Тучин. Про нього розповідає колишній командир групи розвідки радянського спеціального партизанського загону Дмитра Медведєва – Борис Крутиков: «В ніч з 2-го на 3 грудня 1942 року група озброєних людей, які видавали себе за радянських партизанів (для цього на головних уборах були начіплені червоні стрічки або червоні зірки і встановлено пароль «Сталінград – Москва»), зробила наліт на районний центр Ровенської області м.Тучин. Після невеликого бою з німцями та поліцією (як пізніше виявилось, поліція про це була вже повідомлена), група приступила до вивезення майна типографії. Шрифти, ротаційні машини та деякий інший інвентар типографії було навантажено на сані. Основні типографські машини залишились невивезеними. Через 1,5-2 години, коли з міста Ровно під’їздили на машинах німці, група залишила м.Тучин і виїхала в напрямку на північ».
4. Напади на німецькі штатсгути (держпідприємства).Четвертого грудня 1942 року у повідомленні з окупованих територій сходу №32 зазначається: «У звітний період в оперативній зоні командира поліції безпеки і СД Рівне повідомлялось про майже 100 бандитських нападів, які, в першу чергу, служили для постачання банд продуктами харчування. Чотири державних господарства, численні магістрати, молочарні місцями були зовсім знищені. Більше 100 центнерів зерна, значну кількість худоби було пограбовано».
Звичайно, це ніщо у порівнянні із заявою-листівкою ОУН (Бандери) від жовтня 1942 року «Партизанщина і наше ставлення до неї», де зазначається: «Партизани – це агенти Сталіна і Сікорського, а з ними нам не по дорозі…Є українці, яких німецька система вигнала з хат і пхнула у ліс…Однак вони мусять цей час переждати». Справді, пане Адмін, така «війна» з німцями, яка описана у бандерівській листівці 1942 року, Бульбі і не снилась.
Під час «перемир”я з радянськими партизанами» з 16 вересня 1942 року по 19 лютого 1943 року, яким ви, пане Адмін, дорікаєте Бульбі, було утворено перші збройні відділи ОУН (Бандери): з листопада 1942 року по січень 1943 року біля села Тинне Сарненського району у «Холодному Яру» відбулося кілька вишколів, а 22 січня 1943 року сформовано першу сотню збройних відділів ОУН-Бандери під командуванням Перегійняка-Коробки. (Дивіться відео спогади колишнього вояка сотні Перегійняка Коробки Степана Бакунця на сайті «Поліської Січі»). Що ж виходить? Вихвалювана вами ОУН (Б) скористалася моментом перемир’я для створення власних збройних відділів, а ви за цей момент ще й товчете Бульбу-Боровця. Про таку вашу позицію кацапи кажуть: «И рыбку съели и на (щось) сели».
Антибандерівську пропаганду Бульба, щоб ви знали, пане Адмін, була відповіддю на антибульбівську та антимельниківську пропаганду ОУН (Б), яка перехопила в Бульби назву УПА і в листівці вже своєї власної Головної команди УПА під назвою «Українці!» 20 травня 1943 року закликала населення: «Женіть від себе різних атаманчиків-анархістів та недобитків всяких політичних груп і партій, що хочуть з наказу НКВД чи гестапо розбити Український революційний фронт!» Хто на кого вилив більше бруду це ще питання.
Про те, хто ніс більший тягар під час визвольних змагань, гадаю сперечатися недоречно, адже окупанти не робили знижки для жодної течії українського руху опору. Усіх міряли однією міркою: розстріл, концтабір, штрафбат… Може, я помиляюся, наведіть приклади привілеїв, наданих бульбівцям гітлерівськими чи радянськими окупантами.
Пишучи про те, що переговори Бульби-Боровця з червониними партизанами, а потім і з німцями «зводилися до одного – виторгувати для себе місце чергового “Пана отамана Таврічєского”, ви, пане Адмін «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА» зводите наклеп на отамана. Адже ні на переговорах з червоними партизанами, ні на переговорах з німцями ніякої мови про посади не було. На переговорах з червоними партизанами і з німцями бульбівці вимагали від протилежних сторін виловити своє ставлення до Української держави, погоджувалися на союзні акції у боротьбі з відповідними окупантами, але аж ніяк не підпорядкування УПА чужій армії. Де ви читали про якісь посади? Назвіть документ. Якщо щось і «не зрослося» на цих переговорах, пане Адмін, то це тільки ваші вигадки з аргументами.
Мова про посаду для Бульби-Боровця, справді, була. Але пан Адмін чув дзвін, та не знає, де він. Під час об’єднавчих переговорів з Бульбою бандерівці за допомогою розмов про посаду хотіли випробувати честолюбство отамана, однак одержали від нього достойного відкоша у листі до крайового проводу Організації Українських Націоналістів від 25 березня 1943 року. У ньому Тарас Бульба-Боровець зауважував: «Про мою скромну особу пропаганда Організації (ОУН –І.О.) з кожним днем побільшує якісь дивовижні «чутки», що, мовляв, неграмотний поліський мужик сам зробився «отаманом» і хоче захопити в свої руки «диктатуру» та об’явити себе «вождем» і т. п. Я не збираюся «відгризатися». Це для мене зовсім лишнє. Але хотів би я запитати Організацію, чи такі «чутки» якраз тепер на часі? Тим більше, що я свого часу виразно заявив Організації, що моїм завданням є тільки переводити чорну роботу по організації української збройної сили і безперервно нести її традиції, а дальше і ділове керівництво мусять виконувати люди фахові, які своєчасно будуть стягнені в терен. Я ще, слава Богу, маю настільки здорового (отого, власне, мужицького) розуму, що потраплю сам осудити, до чого я придатний і що зможу виконати, а чого ні».
Красно дякую вам, пане Адмін «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА», що ви ізволили визнати, що «в 43 р. епізодична боротьба бульбівців проти німців була присутня». Однак з наступним вашим постулатом про те, що «вирішального значення на фоні дій бандерівської УПА вона не справила», погодитися з вами не можу. Адже це якась абракадабра. По-перше, «вирішальне значення» боротьба має!!!, а не «справляє». Справляють нужду. По-друге, боротьба повинна вестися за щось!!!, а не на фоні чогось. Тобто, пане Адмін, вам треба визначитись спочатку самому, що ви хочете сказати.
Тепер про те, що Бульба «не добився на цьому полі якихось значних успіхів». На якому полі? «На фоні дій бандерівської УПА»? Гадаю, Бульба-Боровець мав, як він пише, «здоровий мужицький розум», і боровся не «фоні» чиїхось дій, а за Українську державу, в якій його збройні відділи мали стати регулярною армією. І цієї боротьби він не припиняв до кінця життя. Ваше твердження, пане Адмін, що Бульба-Боровець «зійшов із арени боротьби на Волині й Поліссі, потім звинувачуючи всіх і вся – начебто то все кляті бандерівці не дали, не захотіли, завадили йому» не відповідає дійсності. Це дрібна спекуляція. По-перше, ви прекрасно знаєте, що Бульба не сам «зійшов із арени боротьби на Волині й Поліссі» і не «бандерівці були головною завадою», хоча й відкрили проти нього четвертий нікому не потрібний братовбивчий фронт після радянського, німецького та польського. Бульба був непоганим аналітиком і восени 1943 року готував до переходу у радянське підпілля свої відділи, які залишилися дієвими після останніх боїв з червоними та польськими партизанами та уникли роззброєння бандерівськими відділами УПА. Водночас хотів скористатися допомого німців, які залишали під натиском Червоної армії територію України, а відтак переставали бути окупантом. Однак навіть на цьому етапі німці не спромоглися визнати Україну незалежною державою і мати союзника, а ганебно заарештували Бульбу-Боровця і заперли в Заксенхаузен, де із 1941 року перебував Степан Бандера. Ось хто усунув його «із арени боротьби на Волині й Поліссі». Але ні німці, ні червоні, ні бандерівці восени 1943 року повністю не усунули його руху, як вам цього хочеться, пане Адмін. Аж у 1948 році радянськими органами безпеки був виявлений і ліквідований окружний провід бульбівців у складі 28 учасників під кодовою назвою «Північна група №7», який діяв на території Степанського та Деражнівського районів Рівненської області.
Ваша подальша писанина, пане адмін, називається, вибачте за відвертість, публіцистичним анонізмом. Ви спочатку самі надуваєте бульбашку про отамана, як «фігуру прямо “вселенського масштабу”, і самі ж її героїчно спускаєте: «де ж його “мега” успіхи?» Його надуті вами «мега» успіхи там само, де і все те, що ви «надуваєте».
А тепер про бульбівських «700 із натяжкою бійців на півночі Рівненщини, які можна сказати “розчинилися при першому шухері”, варто було тільки трохи надавити бандерівцям і вся “велика” армія Бульби зникла в момент».
Пане Адмін «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА», мені дуже приємно, що ви вже визнали існування «700 із натяжкою бійців» УПА Бульби-Боровця. Тільки треба уточнювати – на весну 1942 року, згідно з даними червоних партизанів. На часи перших «шухерів», які почали бульбівцям влаштовувати бандерівці, УПА Бульби-Боровця нараховувала набагато більше вояків. У зібраних мною даних фігурують: штабна сотня «Мухи» (Лева Ковальчука), яка налічувала 200 піхотинців та 50 кіннотників, Людвипільська сотня під командуванням Адама Воловодика («Граба»), яку роззброював бандерівський курінь «Дороша» 19 серпня 1943 року, Межиріцька сотня Володимира Шевчука («Жбурляя»), Корецька сотня під командуванням поручника Володимира Кваса, Гощанська сотня під командою «Гуцула», сотня Олександра Яценюка («Волинця»), бульбівське формування (150 вояків) в Рокитнівському районі під керівництвом Григорія Коломійця («Кармелюка»), бригада отамана Миколи Довбні (чотири сотні, але не виключено, що якісь із перелічених сотень входили у це формування, тому для підрахунку беремо тільки дві сотні), відділ у селі Бережниця нинішнього Дубровицького району (30-50 осіб), який бандерівці роззброїли у липні 1943 року, підстаршинська школа (33-100 осіб), чота «Думи» (30-50 осіб), що охороняла госпіталь Червоного Хреста у селі Топча, «Український надрайонний бойовий фронт» (80 осіб) у Гощанському районі під керівництвом Оксенчука, штаб УПА-УНРА (не менше 30 осіб). Виходить, щонайменше, понад півтори тисячі вояків, які були озброєні і брали участь у військових акціях.
Окрім того, бульбівські відділи координували свої акції з мельниківським куренем Миколи Недзведського «Хріна», який налічував за даними історика Юрія Кліберди до 500 осіб, а також із загоном «Фронту української революції» Тимоша Басюка «Яворенка» (дві сотні), які діяли на Кременеччині. У документах радянських партизанів, наприклад, можна знайти повідомлення навіть про підпорядкування Тарасові Бульбі-Боровцю мельниківської молодіжної організації «Січ», що нараховувала до 3000 осіб.
Вище вже була розповідь про те, що армія Бульби не «розчинилися при першому шухері»,
не «зникла в момент», а діяла принаймні до 1948 року, про свідчать архівні справи СБУ.
Оскільки ви, пане Адмін «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА», не володієте інформацією про розброєння бульбівців збройними відділами бандерівців, пишете що УНРА «розчинилася при першому шухері», тому варто хоча б перерахувати, скільки було тих «шухерів».
1. Шостого липня 1943 року бандерівці у кілька разів переважаючими силами підступно оточили і роззброїли мельниківський курінь Миколи Недзведського («Хрона»), що координував дії зі штабом Бульби і щойно повернувся з успішної антинімецької акції на містечко Вишневець та ледве вив’язався від збройного зіткнення з партизанським з’єднанням Сидора Ковпака. Під час вилучення зброї відбувалися бійки між вояками. У гострих сутичках загинули зв’язкові зі штабом Бульби-Боровця Булька та Гарячий, які вважали, що ніхто в них не має права відібрати здобуту у боях зброю.
2. Улипні 1943 року підступом бандерівці роззброїли відділ бульбівців у селі Бережниця нинішнього Дубровицького району (30-50 осіб). Розстрілу, який їм загрожував через незгоду перейти в бандерівську УПА, завадили червоні партизани.
3. На початку серпня 1943 року сотня ОУН, яка тісно діяла зі штабом Бульби, під командою Волинця, що оборонила не одно село від німецької пацифікації, вирушила в рейд на Житомирщину з пропагандивною протинімецькою і протимосковською літературою. В Сторожівському лісі мала важкий бій з мадярсько-німецькою великою частиною, з якого вийшла лише з одним убитим (сл.п. Ганджа), завдавши дошкульних втрат ворогові. Після бою відпочивала на Сторожівських хуторах, і тут була підступно оточена бандерівцями та змушена до капітуляції. Через деякий час поручника Волинця СБ розстріляла «як большевицького агента».
4. У ніч з 18 на 19 серпня 1943 року на хуторах біля села Хмелівки на Костопільщині курінний УПА ОУН-Бандери «Дорош» оточив штаб УНРА разом із Людвипільською сотнею, яка готова була битись до останнього патрона. Однак Бульба дав наказ у братів не стріляти, а відступати. Під час цього роззброєння, за даними отамана, вбито 5-х командирів УНРА, поранено 11 козаків, взято в «полон» понад 100 людей (у тому числі і його дружину). Вбивство командира сотні, хорунжого Адама Воловодика під час роззброєння підтверджує секретарка Бульби-Боровця Галина Кухарчук.
5. У вересні 1943 року у селі Топча куренем «Макса» (Максима Скорупського) розброєно бульбівську чоту «Думи», що стояла на охороні шпиталю Червоного Хреста.
6. У вересні 1943 року біля села Селище куренем «Макса» (Максима Скорупського) роззброєно чоту Чугайстра (Чумака), під час якого поранено козака «Ворона».
7. СБ ОУН у звітах за жовтень 1943 року повідомляла, що 21 вересня частина Негуса в селі Максимільянівці Людвипольського району роззброїла 12 бульбівців, а ще 30 втекло.
8. 25 вересня в селі Липках Межиріцького району організаційно-мобілізаційний референт В.Н. зі своєю боївкою хотіли роззброїти 25 бульбівців, що тут з’явилися. Зчинилась стрілянина, на допомогу прийшла сотня «Сокола» Тучинського, яка оточила і боївку ОУН і бульбівців, роззброїли 16 осіб, здобули один «токар», дві фінки і 13 крісів.
Як бачимо, «шухерили» бандерівці бульбівців та їхніх побратимів аж два місяці. Їх не зупиняла навіть пролита кров своїх братів, які відмовлялися стріляти у відповідь. Ради чого було це братовбивство? Щоб тепер кричати, що, окрім нас, ніхто не чинив опору окупантам? Схаменіться хоч ви, пане Адмін «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА», не топчіть пам’яті борців за Українську державу з табору, який вам не до вподоби. Ради чого ви це робите? Вам же ніколи не вдасться перекреслити історію виникнення УПА на Волинському Поліссі під керівництвом місцевого самородка Тараса Бульби-Боровця. Нині вже захищено низку дисертацій на цю тему, чи не щороку друкуються книги документів, спогадів про його рух, створюються сайти, що мають назви його збройних відділів. Гадаю, настане час, і в редакцію «Літопису УПА» прийдуть люди незаангажовані і впорядкують томи документів, які свідчитимуть про те, звідки бере справжній початок Українська Повстанська Армія і хто її засновник. А без цього це видання залишатиметься неповним і необ’єктивним.
Хоч як це гірко стверджувати, але поки на перешкоді до цієї об’єктивності, до пошуку правди, стоїте і ви, пане Адмін «Українського Визвольного Руху-ОУН та УПА», з вашими силкуваннями заперечити очевидні факти.


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук