Приміщення Української господарської академії, яку 1927 року закінчив Василь Совенко.
Мій опонент на спільноті «Український Визвольний Рух – ОУН та УПА» соціальної мережі «Вконтакте» Ігор Бігун поставив під сумнів моє твердження про те, що у штабі Тараса Бульби-Боровця працював полковник Василь Совенко. Ось його аргументи: «Навряд чи Василь Совенко, про якого писав Р. Коваль – це той самий “Совенко”, який служив у Боровця, адже у Коваля немає жодних даних про діяльність Совенка в 1942-44 рр.
Поки історики зійшлися на думці, що “полковник В. Совенко“, про якого писав Євген Татура, це – полковник Армії УНР Володимир Павлович Савченко (1882-1957), який справді служив у штабі Поліської Січі в 1943 р., а після роззброєння УНРА на початку осені 1943 р. відмовився служити в УПА (за що “злі бандерівці” його чомусь не репресували) і виїхав до Кракова. Помер в США. Див. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії УНР (1917 – 1921) – Київ, 2007 – С. 380 – 381 а також Ступницький Ю. Спогади про пережите – Київ – Торонто, 2000 – С. 57».
Одразу варто зауважити, що історик Ярослав Тинченко, розповідаючи про службу полковника Армії УНР Володимира Савченко у «Поліській Січі», посилається, як і Ігор Бігун, на спогади того ж таки Юрія Ступницького. Тобто, вищевикладена інформація підтверджена лише одним джерелом. Давайте разом прочитаємо його: «Із штабу Бульби добровільно перейшли в УПА: полковник Іван Литвиненко, полковник Микола Омелюсик. Їх відразу зарахували до штабу УПА. Третій полковник, Савченко, не захотів переходити до УПА і вільно поїхав додому».( Юрій Ступницький. Спогади про пережите.-Львів-Торонто.-2004.-С.57). Кількома сторінками раніше Юрій Ступницький зазначає дату цього «переходу»: «На початку осені (1943 року.-І.О.) до нас приєднався колишній полковник Армії УНР Іван Литвиненко (псевдонім «Євшан»)- розвідка, колишній полковник Армії УНР Микола Омелюсік («Поліщук»)-артилерія».( Юрій Ступницький. Спогади про пережите.-Львів-Торонто.-2004.-С.53).Однак інформацію про перехід М.Омелюсика у «на початку осені», а тим більше зі штабу Бульби-Боровця, заперечує інтендант бандерівської УПА-Північ Роман Петренко. Усвоїй книзі «Слідами армії без держави» він пише, що «Самого отамана Т.Боровця судив заочно в вересні місяці (1943 року -І.О.) номінований військовий суд, голова: полк.О.Омелюсік, голова Оперативного відділу Головного Штабу УПА «Північ» (Роман Петренко.Слідами армії без держави.-Київ.-2004.-С.193.). Тобто штабіст Бульби-Боровця не міг одразу ж після переходу до бандерівської УПА обійняти посаду голови Оперативного відділу ГШ УПА-Північ та ще й «голови суду»(!?). Цілком правдоподібною виглядає інформація укладача довідника «Українська Повстанська Армія 1943-1949» (Нью-Йорк-1994) Петра Содоля, який на стор.106 зазначає, що Омелюсик в УПА перебував з травня 1943 року. Як стверджує у полеміці зі мною на спільноті «Український Визвольний Рух – ОУН та УПА» соціальної мережі «Вконтакте» історик Андрій Усач, Іван Литвиненко на початку осені 1943 року уже майже рік не співпрацював зі штабом Тараса Бульби-Боровця. Отже, і повідомлення про те, що «Із штабу Бульби добровільно перейшов в УПА полковник Іван Литвиненко» теж, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. А інформацію про перебування полковника Армії УНР Володимира Савченка у «Поліській Січі», не підтверджують ніде ні сам Бульба-Боровець, ні його критик Роман Петренко. Вони ведуть мову лише про полковника Совенка. Однак Ігор Бігун парирує ці твердження наступним чином: “Пам’ять – ненадійна річ, тож спогади рясніють помилками й перекрученнями в іменах”. Мовляв, спочатку з прізвища «Савченко» могла зникнути буква «Ч», а потім «А» могла перетворитися на «О» і вийшов «Совенко». Але мушу його розчарувати: ця метаморфоза не торкнулася полковника Савченка. Бо у штабі Бульби він не служив, як і Юрко Ступницький, який розповів про цю службу, не наводячи жодного аргументу на користь свого твердження. А от про службу у штабі Бульби-Боровця Василя Совенка є ціла низка доказів. І найголовніший – це свідчення полковника П.Філоненка. Ось вони: «Наказний отаман полк.Савенко отримав наказ від військового отамана Івана Бірчака-Волошина з 6 лютого 1941 року такого змісту: «Полковнику Савенку, наказую Вам налагодити організаційні справи на терені України і вступити до спільної акції з Українською Повстанчою Армією». Цей наказ полк.Савенко виконав і перейшов до спільної боротьби з відділами Вільного козацтва на Волині, які провадили боротьбу з московськими і німецькими окупантами. Полк.Савенко як старий старшина і відважний вояк Української Армії, брав участь в обох Зимових походах, згинув у боротьбі з ворогами в 1944 році. Таким чином Отаман І.Бірчак-Волошин з Козацькою Радою кров’ю своєю й кров’ю вояків залишив за УНР та Українською Повстанчою Армією право носія визвольної боротьби за Самостійну Українську Державу». (Полковник П.Філоненко. Збройна боротьба на Волині. Вінніпег.- 1958. –С.41). Незважаючи на деяку патетику та те, що полковник П.Філоненко пише прізвище «Совенка» через букву «А», він його не плутає із Савченком, бо останній не брав участі у Зимових походах армії УНР і не входив до Українського вільного козацтва Бірчака-Волошина. Розповідь полковника Філоненка органічно доповнює життєпис Василя Совенка, який частково уклав Роман Коваль, обірвавши його початком Другої світової війни. Тому, гадаю, тут доречно викласти його повністю.
Василь Совенко народився 1888 року в селі Саксагань Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Закінчив землемірні курси в Катеринославі. Служив військовим техніком у царській армії. У 1917 році бере участь в українізації російських військових частин. Від жовтня 1917 року – у штабі Генерального секретаря військових справ Центральної Ради. У березні 1918 року – повітовий комендант на Катеринославщині. У травні 1919 року відряджений до Центральної України для організації повстанських відділів. 6 грудня 1919 призначений політичним референтом «при Запорозькому війську». Бере участь у першому Зимовому поході, за що нагороджений орденом Залізного хреста (згідно з даними Я.Тинченка, Хрестом Симона Петлюри -І.О). Працює комісаром уряду в 1-й Запорізькій дивізії. З квітня 1922 року – при Цивільному управлінні штабу «N-ю групою Партизанського-повстанського війська», а із серпня цього ж року – в резерві старшин Міністерства військових справ. Закінчує матуральні курси при Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина), стає студентом академії. Диплом інженера-економіста отримує 17 грудня 1927. Під час німецько-радянської війни входив до штабу УПА Бульби-Боровця. 19 cерпня 1943 року разом з адміністративно-вишкільною частиною штабу потрапляє в «полон» до бандерівської УПА. Там призначається комендантом оборони запілля військової округи «Заграва», викладає саперну справу. Загинув у 1944 році.
( Роман Коваль. Багряні жнива Української революції. Василь Совенко, лицар ордена Залізного хреста;
Роман Петренко. Слідами армії без держави.-Київ.-2004.-С.193. Полковник П.Філоненко. Збройна боротьба на Волині. Вінніпег.- 1958. –С.41).
Для порівняння подаю біографію полковника Савченка за книгою Ярослава Тинченка. Офіцерський корпус Армії УНР (1917 – 1921) – Київ, 2007 – С. 380 – 381.:
Полковник Володимир Савченко.
«Савченко Володимир народився у м. Сквира Київської губернії. У 1900 р. вступив однорічником 2-го розряду до 176-го піхотного Переволочненського полку, звідки через два роки вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища (прискорений випуск 1905 р.) У складі 66-го піхотного Бутирського полку був відряджений на Російсько-японську війну, яка на момент прибуття полку вже скінчилася. Згодом служив у 70-му піхотному Рязькому полку (Краснік, Польща), з яким вирушив на Першу світову війну. Під час Першої світової війни командував ротою 70-го піхотного полку, батальйоном 542-го піхотного Лепельського полку. В 1917 р. вступив на прискорені курси Військової академії Генерального штабу, встиг закінчити лише старший курс (при більшовиках). Протягом 1917 р., між семестрами, обіймав посади старшого ад’ютанта штабів 18-ї та 136-ї піхотних дивізій. Останнє звання у російській армії — капітан (з 22.04.1917 р.). Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. 26.07.1918 р. прибув з Радянської Росії, де закінчив Академію Генерального штабу, у розпорядження Генерального штабу Української Держави. З 01.11.1918 р. — старший ад’ютант штабу 7-ї пішої дивізії Армії Української Держави, у складі якої перейшов на бік Директорії. У другій половині січня 1919 р. — начальник штабу групи Січових стрільців на чолі з І. Рогульським. Згодом — молодший ад’ютант штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 03.03.1919 р. — начальник залізничної частини оперативного відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 06.06.1919 р. — начальник оперативної частини штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР, т. в. о. начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії, а з 01.11.1919 р. — начальник штабу 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. Наприкінці листопада 1919 р. був інтернований польською владою. З 23.06.1920 р. — начальник відділу укомплектування Головного управління Генерального штабу УНР. З 03.08.1920 р. — начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. З 06.09.1920 р. був приділений до штабу Армії УНР. З 01.11.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР. У 1943 р. служив у штабі Поліської Січі отамана Бульби-Боровця.(А що робив до 1943 року? Усі полковники Армії УНР, які були у штабі Бульби, співпрацювали з ним від початку утворення УПА «Поліська Січ», тобто від 1941 року.-І.О.) Після роззброєння Поліської Січі на початку осені 1943 р. Українською повстанською армією відмовився служити в УПА та виїхав до Кракова.З 1950 р. жив у США, де й помер. Похований на цвинтарі Баунд-Брук.
(ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 1–2; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 129-зв.; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1584. — С. 123; Ступницький Ю. Спогади про пережите. — Київ — Торонто. — 2000. — С. 57; Героїчний бій під Чорним Островом. — Торонто. — 1961).
