Досліджуємо українсько-польське протистояння під час минулої війни на Костопільщині

Петринчук Анастасій Олександрович на могилі свого батька, якого німці розстріляли 4.04.43 в Підлужному з подачі поляка Бартосевича.

Петринчук Анастасій Олександрович на могилі свого батька, якого німці розстріляли 4.04.43 в Підлужному з подачі поляка Бартосевича.

В рамках відзначення пам’яті про жертв Другої світової війни, з нагоди 70-ї річниці перемоги над нацизмом у Європі, керівником підрозділу національно-патріотичного виховання Мінмолодьспорту Миколою Ляховичем, ініційовано експедицію для дослідження витоків Волинської трагедії 1942-44рр. Завдяки підтримки цієї ідеї народним депутатом від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Сергієм Євтушком і гарному забезпеченню її реалізації днями успішно завершилася перша частина дослідницької експедиції щодо пошуку очевидців і запису їхніх свідчень про українсько-польське протистояння під час Другої світової війни у Костопільському районі Рівненської області. Нижче подаємо частину з розшифрованих записів розповідей мешканців села Трубиці Підлужненської сільради Костопільського району.
З розповіді жительки села Трубиці Звіздецької (Кравчук) Марії Пилипівни 1931 року народження:
– Народилася я в Трубицях, а ходила у польську школу у Підлужне. Вчили нас українець Гопкало і польська вчителька. У нашому селі поляки холостяки, які працювали в Яновій Долині на кар’єрі, жили по квартирах. З приходом радянської влади у 1939 році вони повибиралися із села. Коли прийшли німці, то поляки перейшли до них і разом стали набігати і грабувати. Вивозили базальт. Повстанці розібрали колію. Тоді на нас полетіли німецькі літаки. У діда Курача Устима спалили хату. Три хати на село зосталось. Всі ми були в лісі. Худобу, коні також позабирали в ліс, що тягнувся у бік Янової Долини, робили там землянки.

Одного разу, коли прийшли німці з поляками, мама Текля, бабуся Наталка і сестричка Ніна побігли в жито. А я була хвора, лишилася з батьком. Лежала у прибудовці на скрині. Один із нападників зайшов до нас у двір і каже батькові: «Там жона з дзєцком». А батько добре говорив по-польськи, у нього були знайомі лісники поляки, яким він здавав звіти, навіть було таке, що йому пропонували вступити в «шляхту загродову», але він відмовився. Тому на цей раз ні в кого не стріляли.
А якось улітку Микола Тимошик віз дрова з нашого лісу. Його перестріли поляки і замордували. Похоронили його у Трубицях. Родичів уже немає, тому могилу ніхто не доглядає.

У селі Підлужному в лісництві працював Кушнерук, який їздив у Янову Долину. Коли німці оточували Підлужне, то забрали всю його сім’ю і побили на полі, де сіяли лубин: бабу, жінку-полячку, двоє дітей.

Жив у Підлужному поляк Бартосевич. У нього була жінка і дочка. Він мав млина біля Руди. Наші повстанці сказали, щоб його дочка не ходила в Янову [Долину], не носила відомості. А вона пішла, і її забили. Тоді Бартосевич підговорив німців, вони оточили село [Підлужне], вішали, били. З Трубиць хлопець Міша 1926 року народження пішов до причастя. Він був однофамільцем з підлужанським повстанцем. Бартосевич сказав німцям, і невинного хлопця розстріляли. Одного чоловіка Стаха три рази вішали, а він зривався. Коли забирали пізніше в Німеччину, він утікав і його застрелили.
В Підлужному на дорозі на Янкевичі багатьох побили і попалили.
(Записано 2.05.2015р.)

Могила Трофимчука Клима (1892-1943) у Підлужному

Могила Трофимчука Клима (1892-1943) у Підлужному

З розповіді жителя села Трубиці Костопільського району Рівненської області Єфимця Олексія Захаровича 1926 року народження:
– До війни я жив у селі Підлужному. Тут ходив до семикласної школи. До 1939 року вчила мене полячка Єлєна Лотоцька. Вона була директоркою, мала квартиру у приміщенні школи, де жила з мамою і тіткою. Німецьку мову вчив не жонатий хороший вчитель Пігальський. Ще були вчителі Бєльський, Мазур, Єсенська. Усі вони жили в державних квартирах. Жили у селі чотири брати поляки Косінські. Один Владзьо Косінський був ковалем, а інші три брати працювали в полі. Поляк Бартосевич мав водяного млина, це як на Руду їхати. У нього була дочка Зоська.

Під час війни поляки-вчителі роз’їхалися. А я в цей час ходив на роботу на залізничну станцію Кошарка, через яку проходила колія Янова ДолинаКостопіль. Там ми міняли шпали, чистили колію від снігу, добивали костилі.

Навесні 1943 року німці з литовцями ходили грабувати людей. Забирали худобу, хто із селян тікав – стріляли. У цей час нібито вбили дочку Бартосевича.
Четвертого квітня наше село стали оточувати німці з поляками. Діжурні побачили і стали переказувати оди одному про небезпеку. Мій однокласник Левчук Володимир біг переказати, і його розстріляли. Мовляв, чого біг?.

До нас прийшов немісцевий поляк у німецькій формі і каже: «Дісяй до праци нє пуйдзєш, бендзє церемонія. Забірай матку, ойца, цурку…» Усіх зганяли, щоб дивилися на страту. Чоловіків положили під плотом, а Бартосевич заглядав їм в очі і рішав, кого стріляти, а кого відпускати. Чотирьох застрелили…

Двох вішали. Нікончука Євдокима Стаховича повісили. А Стах Капиця (вулична кличка) не давався. Як накинули на нього петлю, він встиг підставити руку. Його стали бити по голові, розбили носа, кров текла на землю, а він крутився, намагався ногами дістати землі, аж поки не зняли з вішалниці. Стали питати людей, чи винен цей чоловік. Всі казали: «Ні!»

В цей день Кухарчук Михаїл [із Трубиць] ішов до причастя. А в Бартосевича був список, і в списку значився Кухарчук Михаїл, але із Підлужного. І гарного, розумного хлопця забили, бо фамілія підійшла.
Потім забрали 30 чоловік у Німеччину із Підлужного та з Підлужанських хуторів.
Аби німці більше не їздили на облави ми перекинули колію догори шпалами, палили мости.
Однак це не допомогло. Саме страшне в селі було у червні місяці, коли вже зав’язалися яблучка, жито вже гарне було, але ще не спіле. Тоді з хати вискочив і біг до канави Трохимчук Клим. Його ранили, а потім докололи. Стах – батько [Никончука Євдокима] тікав до кладки через канаву, але не добіг, убили. Ми тоді втекли до Жалина.

Під лісом на Янівському шляху були дві хати братів Мацука Гафона і Нестора. Їх загнали до клуні Нестора постріляли і попалили всю сім’ю: Мацука Гафона, жінку, дочку Женю вбили і спалили; Нестора, жінку, двоє дітей.
На Трубицях забили Тимошика Миколу, який поїхав по дрова. Центральну частину Підлужного спалили.
(Записано 2.05.2015р.)

_____________________________________
Підписуйтесь на сторінки дослідження “Кривава Волинь” в соціальних мережах Facebook і ВКонтакт.


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.
Comments:

Напишіть відгук