Тарас Бульба-Боровець – наш сучасник

Тарас Бульба-Боровець

Тарас Бульба-Боровець

Ну, от хоча б узяти питання освіти, праці, які ми вирішуємо щоденно. Хто не знає, що не слідкуючи за новинками у своїй сфері діяльності, ти ризикуєш залишитися учорашнім днем, відстати від життя. Тарас Боровець нам у цьому неперевершений приклад. Не маючи навіть початкової освіти, бо злидні не дозволили її здобути, він завдяки самоосвіті перевершив багатьох не тільки своїх сучасників, але й наших. За десять років роботи в гранітному кар’єрі, здобув фах майстра каменотеса, а ще через кілька років став власником кар’єру, у якого надгробну плиту на могилу матері замовляв польський прем’єр-міністр Пилсудський.
Окрім того, він став прекрасним знавцем української історії, блискучим публіцистом. Ви давно читали фейлетони, памфлети наших світочів журналістики? Гадаю, що не помилюся, коли скажу, що за довге своє творче життя дехто з них не написав жодного. А ви прочитайте листи Боровця під псевдонімом Гаврило Обруч до Сталіна чи Гітлера і побачите, як автор уміло перевтілюється у простого поліщука і як тонко із селянською безпосередністю та з їдким сарказмом висміює диктаторів.

Або познайомтеся хоча б з його далекоглядною статтею початку 1947 року «Демократія в полоні», де він кричить на всі заставки: «Світова демократія, замість того, щоб рішуче поставитися проти явної агресії, ховає голову в пісок, виставляючи цілий світ на безкарне господарювання в ньому компартії та Совєтської Росії. Бо чим, як не отою страусівською стратегією, можна пояснити всі капітуляційні кроки демократичного світу останніх воєнних і післявоєнних літ у відношення до цієї нової Російської імперії?…
Чи світова демократія не помічає, що пропаганда та явно агресивна політика СССР планово й послідовно підриває та компрометує навіть її престиж і авторитет? Чому ж світова демократія, маючи в руках такі “козирі”, як ОН (Об’єднані Нації – І.О.) та – абсолютну матеріально-технічну перевагу над СССР, не примусить того світового “Махна” респектувати справжній правопорядок світу? Чому вона перед ним згинає хребет, а не поставить справу руба?
Відповідь на це може бути одна: тому, що вся демократія перебуває в ідеологічно-психологічному полоні Совєтської Росії. Одна її частина явно боїться, друга – явно симпатизує комунізмові, третя – ставиться до всього зовсім байдуже. А вся демократія вкупі діє на користь Сталіна». Чи не про наш час тут мова?

Серед історичних праць відомі його «Кредо революції», «Збройна боротьба України (1917-1950)», які побачили світ окремими брошурами у 1946 та 1951 роках. А кому треба рекомендувати його капітальну працю, якою зачитуються тисячі любителів історії, «Армія без держави».

Тарас Бульба-Боровець – один з небагатьох наших діячів, який любив Україну до глибини кишені. Донесення польської поліції рясніють повідомленнями про те, що він поширює історію України, твори українських письменників на Поліссі. Оунівця Геннадія Янкевича, з яким перебував у концтаборі Береза Картузька, влаштував у своїй фірмі на роботу, фінансував його навчання, а дружина ще й доглядала чоловіка, коли у того загострилися набуті в концтаборі хвороби.

Боровець спонсорував будівництво церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Карпилівка Рокитнянського району на Рівненщині, не кажучи вже про різні патріотичні акції, поїздки, доставки матеріалів про голодомор в Україні для Державного центру УНР на вигнанні та передачу їх до Ліги націй. Цьому би варто повчитися нашим високопосадовцям, які, за повідомленнями інтернетвидань, святкують у воєнний час збільшення своїх накопичень, перетин мільярдної грошової планки, але про виділення з цих прибутків якоїсь частинки воїнам-калікам, що власним життям жертвували, аби те багатство припливло до їхніх рук, не заїкаються.

Нині, коли триває війна, нам, гадаю, важливим є урок Бульби-Боровця берегти кожну нашу душу. Що він для цього робив? Планував неочікувані напади на ворога малими силами, наголошував на тому, щоб не ув’язуватися в затяжні бої особливо з ініціативи противника, швидко зникати з місця операції. Така тактика мала назву «з-під землі і під землю». Акції проти окупантів проводити так, щоб від цього не постраждало мирне населення. Якоюсь мірою цей досвід, на мій погляд, використовували на нині окупованій частині Луганської та Донецької областей партизанські загони «Тіні» та «Равлик». На жаль, для такого великого регіону цього дуже мало.

Бульба-Боровець подає приклад вирішення проблем із полоненими побратимами. Його недруги, правда, подають це у викривленому світлі. Мовляв, бачте, з бутлем сивухи пішов до червоних домовлятися про перемир’я. А те, що на цих переговорах було врятовано життя двом священикам Павлу Травці із села Балашівка та Сергію Попрузі із містечка Березне – мовчок. А те, що за час перемир’я вдалося наростити кількісно повстанські формування, провести низку вишколів – теж ні слова.

Нині наші військові командувачі стоять перед проблемою, яку довелося вирішувати поліському отаманові під час Другої світової війни. Як бути з партійними військовими формуваннями? Бульба-Боровець стояв на позиції: усі повинні бути підпорядковані українському уряду. Але оскільки на той час український уряд не мав можливості діяти, ухвалювати рішення, адже перебував під німецьким наглядом, тому отаман запропонував створити Революційну раду з представників різних політичних течій, яка би виробляла узгоджену політичну лінію, керувала збройними акціями єдиної збройної сили – УПА. Реалізувати цієї ідеї отаманові не вдалося. Але нині, схоже, ця ідея в нашій державі реалізується успішно. Добровольчі батальйони різних політичних партій підпорядковуються Верховному головнокомандуванню.

Ще одна проблема нас підстерігає на шляху утвердження державності. Як бути з тією національною меншиною, дії окремих представників якої є ворожими для нашої держави? Цю проблему також довелося вирішувати Тарасові Бульбі-Боровцю. Маю на увазі польську. Під час війни представники польської меншини також займали неукраїнську позицію, прислуговуючи окупантам. Постав вибір: відкривати третій після антинімецького та антисовєтського фронт чи вести боротьбу проти кожного польського злочинця окремо? Бульба обрав другий варіант. Він вважав, що будувати державу на винищенні національної меншини не можна.

Ба більше, Боровець не дав розгорітися громадянській війні на Поліссі, коли УПА під керівництвом ОУН (Бандери) збройно вирішило підпорядкувати його відділи. Він дав наказ усіляко уникати збройних зіткнень: у братів не стріляти! Незважаючи на страту бандерівцями його дружини, він не вдався до кровної помсти. Хтось може вважати ці вчинки його слабкістю, а, наприклад, американський дослідник українського націоналізму Джон Армстронг, який особисто спілкувався з отаманом, каже, що «з християнського погляду, його опір (отамана –І.О.) був зразковий, але опір обмеженого типу складно було чинити в умовах тотальної війни».

Словом, служіння отамана Божественній істині поставило його понад часом.

Схожі матеріали:

НОВИНИ КНИГОВИДАННЯ: Тарас Бульба-Боровець – засновник УПА;
Беріг кожну нашу душу. До 105-річниці з дня народження Тараса Бульби-Боровця;
Тарас Бульба-Боровець — організатор УПА;


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите | Теґи: , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.
Comments:

Напишіть відгук