Мельниківці в УПА Тараса Бульби-Боровця

Домазар Зенон (Зиновій), псевдо «Діброва», «Аркадій»; 13 липня 1913 р., м. Винники  — † 1943 р. (вересень) м. Київ, Бабин Яр) — крайовий провідник ОУН на Українських Землях.

Домазар Зенон (Зиновій), псевдо «Діброва», «Аркадій»; 13 липня 1913 р., м. Винники — † 1943 р. (вересень) м. Київ, Бабин Яр) — крайовий провідник ОУН на Українських Землях.

Як відомо, перебуваючи у 1939-1940 роках в окупованій німцями Польщі і виношуючи плани створення підпільних баз для підготовки повстанських відділів та захоплення ними влади в Україні після очікуваного вибуху німецько-радянської війни, Тарас Боровець намагався знайти серед представників різних течій українського національно-визвольного руху однодумців. З цією метою він кілька разів відвідував Краків, де були зосереджені українські політичні представництва. Незважаючи на невизнання ні монархістами, ні націоналістами Державного центру УНР на вигнанні, Тарасові Боровцю все-таки вдається знайти спільну мову з їхніми окремими представниками. Так, про майбутню військову співпрацю йому вдалося домовитися з гетьманцем, полковником Іваном Трейком, який планував повернутися в Україну разом із сотником Леженком та інженером Гудимчуком. А полковник Роман Сушко заявив: «Незважаючи на ідеологічні розбіжності між Урядом УНР та Проводом ОУН, їх організація радо вітає кожну думку про військову співпрацю всіх тих українських організацій, які боряться за вільну Україну». [1] Він побіцяв передати на Волинь директиву у справі нав’язання контакту між уенерівцями і оунівцями. І свого слова Роман Сушко дотримався. Коли у липні 1941 року розрослися відділи УПА «Поліська Січ» і постала проблема військових старшин, Бульба-Боровець у перших числах серпня 1941 року вирушив до Львова за підмогою до оунівців, які на той час уже розділися на мельниківців і бандерівців. У крайовій екзекутивні ОУН(Б) отаман потрапив під холодний душ. Крайовий провідник ОУН Климів-Легенда заявив, що вислуховувати Бульбу-Боровця у нього немає часу. [2]

Після відмови у зустрічі колишнім співв’язнем по Березі Картузькій Бульба-Боровець звертається за допомогою до мельниківців. Як зазначає Ярослав Гайвас, в розмові у приміщенні ОУН(М) брали участь М.Сціборський, О.Сеник та І.Рогач. У результаті до «Поліської Січі» вислано двох молодих старшин Зенона Домазара і Ярослава Черепка». [3] А за даними Т.Справорський до бульбівського штабу тоді було вирішено вислати п’ять старшин із військового керівництва ОУН. Ними були З.Домазар-Діброва, І. Чубчик-Кедюлич (Я.Гайвас заперечує від’їзд його до «Поліської Січі» –І.О.), Кун, Колій та Пот. [4] У Рівному 5 серпня 1941 року Т.Бульба-Боровець укладає угоду з полковником Іваном Трейком про участь українських монархістів в рядах «Поліської Січі».

Восьмого серпня 1941 року він домовився про співпрацю з полковником Петром Дяченком, який погодився взяти на себе обов’язки начальника штабу «Поліської Січі», а також із поручником Омелянівим-Терлицею, і дев’ятого серпня 1941 року всі виїхали до штабу «Поліської Січі» у Клесів. [5] Після здобуття бульбівськими відділами 15 серпня 1941 року міста Олевська, проголошення тут української влади, в УПА «Поліська Січ» відбулася реорганізація. З лав повстанців звільнено недисциплінований елемент. Окремі старшини вирішили залишити «Поліську Січ» через особисті причини, а також через перехід на іншу службу. Серед тих, хто залишив бульбівців були і старшини-мельниківці. Наприклад, Зиновій Домазар переїхав до Києва, де підключився до організаційної мережі ОУН(М), а в 1942 році став крайовим провідником ОУН(М) на Центральних українських землях. У 1943 роцы закатований гітлерівцями у Лук’янівській в’язниці.[6]

Співпраця Бульби-Боровця з мельниківцями відновилася влітку 1942 року, коли вже УПА перейшла у підпілля і розпочала збройні акції проти німецьких окупантів. Слід сказати, що на цей момен ОУН(М), яка діяла в Україні, пережила жорстокі репресії німецької служби безпеки. Десятки її провідних діячів, серед яких – поетеса Олена Теліга, редактор «Українського слова» Іван Рогач були розстріляли у Бабиному Яру. У відповідь на такі жорстокі розправи мельниківці 24-25 травня 1942 року скликали у місті Почаєві Тернопільської області конференцію, на якій засудили німецьку колоніальну політику в Україні.

Олег Штуль (О. Жданович і О. Шуляк; *1 липня 1917, с. Лопатичі, Овруцький повіт (тепер Олевський район, Житомирщина) — † 4 листопада 1977, Торонто, Канада) — український політичний і військовий діяч.

Олег Штуль (О. Жданович і О. Шуляк; *1 липня 1917, с. Лопатичі, Овруцький повіт (тепер Олевський район, Житомирщина) — † 4 листопада 1977, Торонто, Канада) — український політичний і військовий діяч.

Очевидно, спільна позиція бульбівців і мельниківців у ставленні до німецьких окупантів стала причиною для тісних контактів. Як розповідає розповідає Олег Штуль: «В червні 1942 р. бульбівський партизан Муха (вбитий бандерівцями 1943 року) нав’язує контакт з Мулярем – комендантом Топчанської боївки ОУН для усталення пунктів зв’язку на Межиріч. Муляр іде в цій справі на зустріч і передає це все Межиріцькому районовому Кривоносові, що відтоді стає у нас спеціалістом і «головно уповноваженим» для зв’язку з Бульбою. Відтоді цей зв’язок не рветься, а все затіснюється…

По зв’язках Кривоноса їде до Бульби від Інспекторату ч.ІІ (Волинь – І.О.) ОУН – Шморгун, і він стає постійним гостем у штабі УПА, а згодом до штабу делегується як постійний представник ОУН – професор Антін Баранівський. [7] Слід сказати, що до цього часу Антін Баранівський був першим секретарем Президії Української Національної Ради, яка була утворена ОУН (М) у жовтні 1941 року в Києві, а згодом репресована гітлерівцями. У лютому 1943 року у хаті знайомого господаря біля села Межиріччя Рівненської області його захопили червоні партизани і там же розстріляли. [7]

Антін Баранівський

Антін Баранівський

Після смерті Баранівського ОУН (М) у штабі УПА Бульби-Боровця представляв Олег Штуль. Він же редагував повстанську газету «Оборона України».

Варто відзначити, що мельниківці услід за бульбівцями раніше від бандерівських формувань розпочали збройні акції проти німців. Першим бойовим виступом відділів Андрія Мельника проти німецьких окупантів вважається збройний напад групи під командуванням поручника Білого наприкінці січня 1943 року на тюрму в місті Дубно, наслідком якого стало звільнення 60 в’язнів. [8]
І бульбвці, і мельниківці погодилися утворити надпартійну Українську революційну раду, до якої би входили представники всіх діючих українських революційних сил. Рада мала виробляти загальнонаціональну політику, створити Головний штаб УПА, який би керував усіма військовими акціями. На жаль, бандерівці ідею надпартійного органу, який би політично керував УПА, відкинули. Вони стояли на позиції ідеологічного підпорядкування керівництва УПА тільки їхньому Проводові. Ба більше, під час об’єднавчих переговорів вони виступали навіть проти участі у них представників ОУН (М).

Ось як про це розповідає учасник переговорного процесу від ОУН(Б) Роман Петренко, пояснюючи зрив зустрічі 20 травня 1943 року: «Галина» (Яків Бусел – ідеолог крайової ОУН(Б) –І.О.) інформував нас, що після першої фази переговорів О.Штуль домагався в дальших переговорах участи ОУН(М), яку репрезентував він в штабі Боровця, на що к-р «Охрім» (Дмитро Клячківський – крайовий провідник ОУН(Б) на Волині – І.О.) не дав згоди, вказуючи, що Штуль представляє тільки особистий(!?) зв’язок в штабі «Бульби». Від середовища ОУН(М) немає також доказів, щоб мельниківці збройно підтримували Т.Боровця в його виступах проти німців(!?)». [9] І це було сказано після описаного вище нападу поручника Білого («Арійця») наприкінці січня 1943 року на в’язницю в місті Дубно, після відомого бою відділу Миколи Недзведського («Хрона») з німцями 24 березня 1943 року біля села Стіжок, коли останні втратили чотирьох своїх вояків. [10]

Словом, аби приховати справжні наміри, бандерівці чого тільки не придумували. Та з виходом у 20-х числах травня 1943 року листівки «Українці!» за підписом створеної паралельно до бульбівської бандерівської Головної команди УПА карти було розкрито. Керівництво УПА під проводом ОУН(Б) закликало населення: «Женіть від себе різних атаманчиків-анархістів та недобитків всяких політичних груп і партій, що хочуть з наказу НКВД чи гестапо розбити Український революційний фронт!» [11] Словом, перехопивши за лаштунками переговорів назву Української Повстанської Армії та привласнивши собі монопольне право боротися за Українську самостійну соборну державу, ОУН-Бандери не мала наміру шукати спільників у цій справі. А оскільки і бульбівці, і мельниківці кількісно поступалися бандерівським збройним відділам, тому було вирішено підпорядкувати їх силою.
Шостого липня 1943 року бандерівці у кілька разів переважаючими силами підступно оточили і роззброїли мельниківський курінь Миколи Недзведського («Хрона»), який щойно повернувся з успішної антинімецької акції на містечко Вишневець та ледве вив’язався зі збройного зіткнення з партизанським з’єднанням Сидора Ковпака. Під час вилучення зброї відбувалися бійки між вояками. У гострих сутичках загинули зв’язкові зі штабом Бульби-Боровця Булька та Гарячий, які вважали, що ніхто в них не має права відібрати здобуту у боях зброю. [12]

«На початку серпня (1943 року – І.О.) сотня ОУН під командою Волинця (Олександра Яценюка – І.О.), що завдала багато шкоди німцям і оборонила не одне село від німецької пацифікації, вирушила в рейд на Житомирщину, шляхом попри Корець з пропагандивною протинімецькою і протимосковською літературою. В Сторожівському лісі мала важкий бій з мадярсько-німецькою великою частиною, з якого вийшла лише з одним убитим (сл.п. Ганджа), завдавши дошкульних втрат ворогові. Після бою відпочивала на Сторожівських хуторах, і тут була оточена бандерівцями та змушена до капітуляції. Пор. Волинець після цього прислав листа до от. Бульби, де йому пояснював своє рішення капітулювати тим, що однаково під чиєю командою нищити ворогів України». [13]

Роззброєння бульбівських збройних відділів тривало до жовтня 1943 року. Аби уникнути братовбивчої війни з бандерівцями та у зв’язку з наближенням радянсько-німецького фронту Тарас Бульба-Боровець видав 5 жовтня 1943 року наказ №105 про розформування решток Української Народної Революційної Армії (так УПА під керівництвом поліського отамана називалася від 20.07.1943р.) та переведення їх у підпілля. Сам Бульба-Боровець, сподіваючись на зміну німецького ставлення до українського питання під натиском Червоної армії, 15 листопада 1943 року склав меморандум до німецького уряду, в якому вимагав припинити політику винищування українського народу, визнати Українську державу, уряд якої би виконував адміністративні функції замість окупаційної адміністрації.

Аби пришвидшити переговори з німцями, отаман вирішив до них їхати особисто. Лише за перекладача узяв сотника Ждановичем. Однак замість переговорів, гестапо заарештувало їх і помістило до концтабору Заксенхаузен, звідки випустило тільки у жовтні 1944 року.

Незважаючи на трагічний фінал збройного змагання бульбівців і мельниківців за незалежну Україну, вони зуміли продемонструвати державний підхід у гуртуванні під єдиним політичним керівництвом різних сил опору окупантам.

[1] Отаман Тарас Бульба-Боровець. Армія без держави.- Київ-Торонто-Нью-Йорк.-1996.-С.59.
[2] Степан Мечник. Замість спогадів — провокація//Гомін України.- 7 липня 1982 року.
[3] Гайвас Я. Доба великого перелому//Визвольний шлях №11.- 1985.-С.1358.
[4] Справорський Т. Там, де гартувалась сталь// Організація українських націоалістів 1929-1954.-Париж.-1955.-С. 333.
[5] Петро Омельянів. Хроніка «Поліської Січі»//«Гайдамака» №2 від 21 вересня 1941 року. ДАРО. Інв.№38.
[6] Верига В. Втрати ОУН в часі Другої світової війни. – Торонто.- 1991.– С.105.
[7] Тамара Баранівська. Пам’яті Антона Серженюка-Баранівського//На зов Києва.-Торонто-Нью-Йорк.-1985.-С.286-288.
[8] Юрій Каліберда. Зройні формування ОУН-Мельника у 1943 – 1944 роках на Волині. // “Воєнна історія” №1(49) за 2010 рік. Режим доступу: http://warhistory.ukrlife.org/1_10_6.html
[9] Роман Петренко. Слідами армії без держави.-Київ-Торонто.- 2004. –С.185.
[10] Макс Скорупський. У наступах і відступах//Туди, де бій за волю.- Лондон-Париж.-1989.-С.90.
[11] ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 931. – Арк. 153.
[12] Макс Скорупський. У наступах і відступах//Туди, де бій за волю.- Лондон-Париж.-1989.-С.130-132.
[13] Олег Шуляк. В ім’я правди. – Роттердам.-1947.-С.27.

Схожі матеріали:

70-чя Олевської Республіки та УПА “Поліська Січ”;
Тарас Бульба-Боровець – наш сучасник
;
НОВИНИ КНИГОВИДАННЯ: Тарас Бульба-Боровець – засновник УПА;
Беріг кожну нашу душу. До 105-річниці з дня народження Тараса Бульби-Боровця;
Тарас Бульба-Боровець — організатор УПА;


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите | Теґи: , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.
Comments:

Напишіть відгук