Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» донині захищає спочилий у Бозі Совєтський Союз

OLYMPUS DIGITAL CAMERAЗокрема, стаття 2 цього закону гласить: «Реабілітації не підлягають особи, щодо яких у
матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які підтверджують обгрунтованість притягнення їх до відповідальності за зраду батьківщини». Ні-ні, не України, а – СССР. Просто народні депутати Верховної Ради України, які ухвалили цей закон 17 квітня 1991 року, за поняттям «батьківщина» приховали – Совєтський Союз.
Я переглянув у архівах десятки кримінальних справ на патріотів України, яких засуджено до вищої міри покарання – розстрілу саме за боротьбу за незалежну Україну, прийняття присяги на вірність українському народові. Показовою щодо цього є справа полковника Армії УНР, розвідника Генштабу Державного центру УНР на вигнанні, учасника УПА Івана Литвиненка. Згідно із Законом України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», він тричі борець за незалежність України. А, згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», він – тричі «злочинець», «зрадник батьківщини», який реабілітації не підлягає.
Ось що з цього приводу написав 30 листопада 1998 року у висновку по архівній кримінальній справі №10418 щодо Литвиненка-Морозенка І.Д. колишній заступник Генпрокурора України Д.Вєтоха: «Судом він визнаний винним у тому, що, будучи поручником царської армії, в 1917 році добровільно поступив на службу командиром роти охоронних військ українського контрреволюційного уряду (Центральної Ради – І.О.), а після їх розгрому служив командиром полку, бригади і дивізії петлюрівської армії. На цих посадах вів боротьбу проти радянської влади…
Знаходячись з 1920 по 1924 рік на посаді командира бригади на території Польщі, він закінчив курси підвищення знань командного складу петлюрівської армії, після чого залучений до розробки перебіжчиків з СРСР, а в 1927 році призначений начальником розвідки УНР на Волині, де до 1936 року керував розвідкою, вербував та засилав агентуру до СРСР із завданням розвідницького, повстанського та підривного характеру…
У період окупації Західної України в 1943 році встановив зв’язок з ОУН-УПА і, знаходячись на нелегальному становищі, до 1944 року читав лекції по розвідці в офіцерській школі УПА. У травні 1944 року за завданням керівництва ОУН їздив до Варшави з метою вербування петлюрівських офіцерів в УПА…
Наведені докази обвинувачення Литвиненка-Морозенка, він же Солончак, свідчать про те, що за ст.ст.54-2 («збройне повстання», за що передбачався розстріл- І.О.), 54-11 («участь у контрреволюційній організації»- заходи соціального захисту- І.О.), 54-13 («активна діяльність проти революційного руху» – розстріл- І.О.) КК УРСР засуджений обґрунтовано і реабілітації не підлягає».
Усі ці статті, як бачите, об’єднує «знаменита» 54-та стаття – «контрреволюційна діяльність» проти совєтської влади і «зрада батьківщини» – СССР, за якою засуджено чи не всіх борців за незалежність України. І правоохоронна система нині нібито незалежної України непохитно стоїть на захисті цього злочинного закону мертвої держави. Чи не парадокс?
Ось звідки, на мою думку, треба починати десовєтизацію і декомунізацію нашим законодавцям.


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук