Сталінські слідчі та прокурор вимагали розстрілу писаря УПА «Поліська Січ» Миколи Таргонія

OЧим же завинив  перед совєтською системою цей чоловік, що вона у ньому побачила свого смертельного ворога?

По-перше, Микола Таргоній вразив слідчих контррозвідки «Смерш» твердістю своїх поглядів, що були протилежними до пропагованих в СССР. Він не скаржився на те, що потрапив під «згубний» вплив своїх керівників, як це робили деякі побратими по боротьбі, аби зменшити термін покарання. Він не нарікав на молодий вік та нездатність самостійно орієнтуватися в житті. Він відверто різав межи очі смершівцям: «Я і мій товариш, що також був учителем, Воловодик Адам Федорович (на час допиту був убитий –І.О.), як найграмотніші серед молоді, повинні були у першу чергу вступити у боротьбу за встановлення Самостійної Української держави. Тому, вирішивши присвятити себе боротьбі за Самостійну Україну, я 24 серпня 1941 року вступив у загін УПА під командуванням «Бульби», щоб зі зброєю в руках боротися за наші ідеї… Я вступив у загін УПА «Бульби» як рядовий боєць, що не належав до жодної політичної організації. Перебуваючи в загоні в оточенні керівного складу бульбівців, я сприйняв їхні погляди, а також погляди самого «Бульби» на методи боротьби за Самостійну Україну, на майбутній державний устрій в Україні та інші політичні питання. Погляди, які принципово відрізнялися від поглядів прихильників Степана Бандери, засилля яких було в ОУН. Наприклад, якщо з національних питань прихильники Бандери висували націоналістичний лозунг: «Україна – для українців»…, то Бульба дотримувався погляду, що всі національності можуть жити на території майбутньої Самостійної України, але вони, крім українців, будуть обмежені у політичних правах. Він не раз говорив мені, що у  майбутній Самостійній Україні на керівних державних посадах будуть лише українці. Інші ж національності можуть займати посади лише в торгівлі, промисловості, науці і сільському господарстві. Далі. З питання майбутнього державного устрою у Самостійній Україні також були принципові розбіжності. Якщо прибічники Бандери стояли за встановлення на чолі майбутньої Самостійної України диктатора, як наприклад, Гітлер в Німеччині, то Бульба висував ідею створення буржуазно-демократичної республіки на зразок Америки».

По-друге. Якщо під час слідства з тортурами дехто з колишніх повстанців-односельчан Миколи Таргонія зламався, а двоє просто померли, то він від допиту до допиту мужнів і гартувався і ніби знущався зі слідчих. Якщо ще у вересні 1944 року він підписував те, що йому підсовували смершівці, то через три місяці він узагалі заперечував ці покази, зокрема участь раніше названих побратимів в УПА.

Це, на мій погляд, вивело із себе смершівців. Адже Микола Таргоній вибивав з їхніх рук важкою працею за довгі місяці слідства здобуті факти, докази, ламав відшліфовану схему звинувачення. Тому вони сичали на нього лютою ненавистю і разом із воєнним прокурором Сибірського воєнного округу, полковником юстиції Семьоновим вимагали «висшей мєри наказанія».

 ДОВІДКА. Таргоній Микола Іванович народився у 1920 році у селі Великі Селища Костопільського повіту на Рівненщині. Закінчив сім класів польської школи. При совєтській владі у 1940 році працював учителював у селі Кам’янка на Сарненщині і водночас заочно навчався протягом одного року у педагогічній школі. З вибухом німецько-совєтської війни вступив до української поліції Людвипільського району, де працював помічником писаря протягом серпня 1941 року. 24 серпня цього ж року вступив у сотню Петра Довматюка УПА «Поліська Січ», з якою прибув до містечка Рокитного, де відбувався вишкіл вояків. Тут був призначений писарем сотні. Разом із сотнею Довматюка 5-6 серпня прибув до Олевська, де служив до розпуску УПА «Поліська Січ» у листопаді 1941 року. Виконував обов’язки штабного писаря, готував накази, вів реєстрацію особистої зброї, приймав заяви від бажаючих вступити в УПА «Поліська Січ». За зразкову службу був підвищений до рагу підхорунжого адміністрації. З листопада 1941 року до вересня 1942 року працював у своєму господарстві і водночас був негласним розвідником Тараса Бульби-Боровця. У вересні 1942 року знову пішов в УПА Бульби-Боровця, де під псевдонімом «Писар» перебував до вересня 1943 року. Там виконував доручення із заготівлі продуктів, ходив у розвідку. Під час виконання завдання Т.Бульби-Боровця із залучення сотні поліції під командуванням Адама Воловодика із Клеванського батальйону, аби не викликати підозри у німецького керівництва батальйону, змушений був на початку липня 1943 року вступити на службу до неї і перебувати у ній до кінця, коли батальйон був розформований. Після цього із 70-ма поліцаями був направлений у село Шубків Тучинського району для охорони табору, де проходив необхідний вишкіл. Через десять днів був переведений у село Шубків для охорони німецького господарства від нападів червоних партизанів, звідки втік у середині вересня 1943 року, так і не виконавши дорученого завдання. Мобілізований у Червону армію 5 червня 1944 року (104-й запасний стрілецький полк 39-ї запасної стрілецької дивізії у м.Ялуторовську Омської області). 17 серпня 1944 року заарештований відділом контррозвідки «Смерш» Сибірського військового округу за підозрою у належності до контрреволюційної організації. Хтось із землячків видав, що у 104-му полку служить майже ціла рота колишніх бульбівців. Слідство і прокурор клопоталися про призначення Миколі Таргонію найвищої міри покарання – розстрілу. Однак, хоч як це дино, Особоє совєщаніє при НКВД СССР вгамувало емоції слідчих та прокурора і 21.07.1945 р. засудило писаря УПА на 10 років каторжних робіт. Після відбуття строку ув’язнення він був з порушенням законодавства примусово поселений у село Явлєнку Ленінського району Північно-Казахстанської області. Кілька разів звертався до вищих органів влади Казахстану і СССР з вимогою виправити несправедливість, дозволити переїхати на батьківщину. Станом на 31 травня 1956 року був одруженим, родина виховувала дитину. Голова сім’ї працював столяром колгоспу «Новий путь» у Казахстані. Подальша доля його невідома.

ГДА СБУ.-Ф. 65. – Спр. С-9133. – Т. 2. Ч.ІІ- Арк.219; ГДА СБУ(Рівне).-Спр.18778.- Т.1.-Арк. 5зв.,7,8зв.,10,11,41,41зв.,42,42зв.,49,50,51,307,309; Т.2.-Арк. 23,23зв.


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук