Спроба аналізу структури та кількісного складу УПА “Поліська Січ”

02_berezneНезважаючи на те, що останнім часом, особливо у зв’язку із 75-річним ювілеєм УПА «Поліська Січ», про це повстанське формування з’явилась низка публікацій і навіть на означену тему (мова йде, зокрема,  про статтю завідувача відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею і водночас наукового співробітника Центру досліджень визвольного руху Ігоря Марчука «Поліська Січ» Тараса Боровця», розміщену на його особистому блозі [1] та на сайті ЦДВР під назвою «Поліська Січ» Тараса Боровця в 1941 році: структура й чисельність»), які містять нові невідомі широкому загалу факти, досі ми не маємо наукового дослідження ані його структури, ані кількісного складу.

Чому, наприклад, названу вище статтю Ігоря Марчука не можна, на мій погляд, вважати науковою, хоча він у ній посилається на доволі широке коло публікацій і архівних джерел, заявляє про підхід до аналізу УПА «Поліська Січ» «без гніву та упередження»?

По-перше, дослідник у своїй статті розглядає кількісний склад УПА «Поліська Січ», не з’ясувавши структури цього формування. А ці речі взаємопов’язані. Тому від початку розвідка запрограмована на хиби. По те, що Ігор Марчук оцінює кількісний склад не усієї УПА «Поліська Січ», а лише її частини, зазначає у своїй статті «Повстанський рух Тараса Боровця» кандидат історичних наук Олександр Дарованець. Характеризуючи оцінку, яку дає науковий співробітник ЦДВР кількісному складу УПА «Поліська Січ», він пише: «Однак, слід зазначити, що вона (оцінка – І.О.) стосується лише регулярних відділів «Поліської Січі» і не торкається сільських боївок, які відігравали роль резерву та поліційних станиць». [2, 5] Про те, що УПА «Поліська Січ» складалася, окрім спеціального загону (рухомих або «літаючих куренів»), ще й і з міліції (поліції) на місцях не раз наголошує у своїй книзі спогадів «Армія без держави» Тарас Бульба-Боровець. [3, 147,148] Такого ж погляду на структуру УПА «Поліська Січ» дотримується доктор історичних наук Сергій Стельникович. А існування у ній такого окремого підрозділу, як «українська поліція «Поліської Січі», він пояснює тим, що кількість бажаючих вступити до бульбівського формування переважала німецький дозвіл 1000 осіб. [4, 129-130] Олекса Опанасюк встановив, що районний відділ поліції в Олевську очолював Іван Дежнюк, комендантом міської був Денис Демчук. Письменник-дослідник також виявив імена представників української поліції «Поліської Січі» у низці населених пунктів Олевського району. Зокрема, в райцентрі – 36 осіб, у Стовпинці – 37, Копищі -11, Юровому – 6, Варварівці, Радовелі, Сущанах – по 3 особи, у Голишах, Лопатичах, Чистій Лужі (Соснівці) – по 2 особи, у Зубковичах, Кишині,  Буді Собичинській, Джерелі, Майдані по одній особі. [4, 348-353] Архівні джерела підтверджують, що Тарасові Бульбі-Боровцю як сарненському і олевському окружному комендантові та водночас отаманові УПА «Поліська Січ» також підпорядковувалась українська поліція Сарненщини і навіть Костопільщини, виконувала його розпорядження з охорони порядку, затримання совєтських парашутистів-диверсантів і навіть брала участь у формуванні спецзагону січовиків. Так, Корольчук Федір із села Бистричі Березнівського району Рівненської області на допиті зазначав: «Поліція, у якій я служив комендантом, проводила організаційну роботу зі створення загонів «Січі», складаючи списки учасників загонів. Цією роботою займався за моєю вказівкою секретар поліції, мешканець села Бистричі Марчук Гнат Олексійович». [5, 22]  Поіменно він назвав 8 учасників сільської охорони. [5, 11-11зв.] За моїми підрахунками, які базуються на даних семитомної агентурної справи «Поліська Січ» № С-9134, яка зберігається у фонді №65 Галузевого державного архіву СБУ у Києві, справ №№ 3230, 3237, 5445, 5446, 5447, 5448, що зберігаються у фонді №Р-2771, опис №2 Державного архіву Рівненської області, із Бистрич до спецзагону «Поліська Січ» мобілізовано близько 200 осіб. Комендант поліції  села Великі Селища цього ж району Іван Назаров, наприклад, у середині серпня 1941 року навіть сам із 5 поліцаями їздив до Рокитного-Олевська на боротьбу із червоними партизанами. [6, 109]. Всього виявило бажання піти на службу до загону «Поліська Січ» від 40 [6, 129]    до 70 мешканців Великих Селищ. [6, 41]   Про тісний зв’язок Тараса Бульби-Боровця із комендантом української поліції селища Людвиполя (Соснового) Ігорем Бонітенком, зокрема, про поїздку останнього до штабу УПА «Поліська Січ» в Олевськ, розповідає секретарка отамана Галина Кухарчук. [7, 75-75зв.]  Комендант української міліції селища Клесів Володимир Комар [8, 79] мобілізував до спецзагону УПА «Поліська Січ» сотню мешканців цього райцентру та навколишніх сіл і сам очолив її. [8, 56] За даними Олександра Дарованця, у середині серпня 1941 року перший відділ «Поліської Січі», який перебував під командою сотника Комара і розташовувався у старій каменоломні фірми «Пугач» у лісі поблизу села Вири Сарненського району, складався з неповних двох сотень. [9, 5] А згідно з наказом №19 Головної команди «Поліської Січі» від 10 вересня 1941 року, сотник Володимир Комар під час узяття міста Олевська керував першим Клесівським куренем. [10, 218-219]  Комендантом поліції у селі Карпилівка Рокитнівського району був Федір Бричка. Тут до загону «Поліська Січ» мобілізовано з 20 по 24 липня біля 30 осіб. Після озброєння цей відділ вирушив до селища Рокитного, де було обрано районну управу і коменданта міста. [9, 5]

Отже, як видно з наведених фактів, структура УПА «Поліська Січ» аж ніяк не зводилася до існування лише спеціального загону «Поліська Січ» з екстериторіальним правом дії, але до неї входила і українська поліція, яка на місцях виконувала охоронні та мобілізаційні функції до роззброєння і ліквідації її німецькою владою у вересні-листопаді 1941 року.

По-друге, при підрахунку кількісного складу спецзагону «Поліська Січ» Ігор Марчук вихоплює з кримінальних справ найнижчі дані, а інші замовчує. Так, він пише: «За свідченнями чотового «Поліської Січі» Дмитра Мельника, уродженця с. Бистричі, у складі цього військового формування перебувало понад 600 вояків, які походили з сіл Людвипільського та Рокитнівського районів» [1] Слід сказати, що матеріалами кримінальної справи, на яку посилається дослідник, доведено, що Дмитро Мельник ніколи не обіймав посади чотового, а служив рядовим козаком у сотні Петра Довматюка. [11, 54]  Це свідчить про або неуважне знайомство зі справою, або про спробу надати наведеним даним більшого авторитету, приписавши автору інформації керівну посаду.

Зі свідчень односельчан Дмитра Мельника, які служили у тому ж спецзагоні,  дізнаємося, що формування налічувало у два з половиною рази більше вояків. Зокрема, Вайчук Максим на допиті повідомляє: «Загін «Поліська Січ» був створений у серпні 1941 року… для збройної боротьби проти совєтської держави з метою створення «Самостійної України». Сам загін «Січі» складався із сотень, яких у вересні 1941 року нараховувалось близько восьми, що свідчило про загальну кількість загону не менше півтори тисячі осіб. Якщо взяти кількість першої сотні, до складу якої я входив, то було всього 180-200 осіб. У кожній сотні було чотири взводи (взвод називався чотою). В кожному взводі було не менше 48 осіб». [11, 88] А ось слова ще одного січовика Байчури Кіндрата: «Повинен сказати, що загін «Поліська Січ» був багаточисельний і складався приблизно із восьми сотень, а загальна кількість учасників біля півтори тисячі осіб». [11, 116] Про таку кількість вояків у загоні «Поліська Січ»  ведуть мову Лисанець Михайло[11, 141] та Глущук Кирило. [11, 166] Перелік прізвищ командирів сотень, які наводять на допитах січовики, які знаходимо у публікаціях газети «Гайдамака» та інших джерелах також свідчить про те, що загін «Поліська Січ» у серпні – початку вересня 1941 року налічував набагато більше від 600-700 вояків, на чому наполягає Ігор Марчук.  Так, Рицький Федір на допиті свідчить, що він із 70-80 рекрутами під командою Петра Довматюка відправився поїздом із Мочулянки Людвипільського району до містечка Рокитного, а звідти пішим порядком наздогнав через кілька днів основний загін у селі Лопатичі Олевського району під командою невідомого йому поручника. [12, 10] Приєднання до двох сотень загальною кількістю 230 вояків під командою поручника Зенона Дуба та Анатолія Мандибури 86 козаків Людвипільської сотні у селі Кам’янка Олевського району, що поруч із Лопатичами і утворення 14.08.1941р. третьої сотні на чолі з Ярославом Колієм підтверджує командир збірного Рокитнівського куреня поручник Петро Омелянів. [13, 2] Уже цитований вище Дмитро Мельник називає відомих йому командирів сотень Довматюка Петра, Воловодика Адама, Рибачка Михайла, Ковальчука Лева. За його словами були у повстанському загоні сотенні і з Галичини, але їхніх прізвищ він не знає.[11, 13] Його односелець Лисанець Іван Підтверджує відправлення на початку вересня 1941 року із Людвиполя до Олевська 250-300 осіб під керівництвом Ковальчука Лева. [14, 9зв.-10] А Осипчук Олександр розповідає, що був зарахований до запасної сотні Бочарова, де проходив війський вишкіл. [14, 214зв.-215] А ще нез’ясованою залишається участь в УПА «Поліська Січ» до її реорганізації у вересні 1941 року поручника Максима Ломоноса, якого за відмінну організацію бойових операцій за місто Олевськ підвищено до звання сотника. [14, 218] Не був же він у підпорядкуванні нижчих за себе рангом старшин при тому, що їх взагалі бракувало у бульбівському збройному формуванні.

Як бачимо, архівні документи підтверджують існування у спецзагоні УПА «Поліська Січ», як мінімум трьох рухомих куренів першого Клесівського, збірного Рокитнівського та Людвипільського. Окрім них, це збройне формування мало штаб, відділ охорони отамана 10-12 осіб, [15, 145] підстаршинську школу, яка улітку 1941 року була у Сарнах, а через місяць перемістилась до Олевська і навіть випустила 25 підстаршин. [16, 22]  Частина курсантів не завершили навчання у цій школі до її ліквідації 16 листопада 1941 року. [17, 61зв.]   Була у «Поліській Січі» господарська частину, якою керував підхорунжий Буковський Павло. [6, 25зв.]

Зважаючи на названі підрозділи загону, штаб і допоміжні його частини, можна стверджувати, що  за найскромнішими підрахунками на початок вересня 1941 року, коли відбулась його реорганізація, він налічував понад тисячу вояків. Поіменний перелік учасників української поліції УПА «Поліська Січ», яка діяла у селах, селищах та містечках Сарненської, Костопільської та Олевської округ і підпорядковувалася отаманові, свідчить, що вона налічувала не одну сотню осіб. Встановлення загальної кількості учасників місцевої поліції УПА «Поліська Січ» потребує довшого ретельного дослідження.

Результати цієї розвідки показують, що науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Ігор Марчук у своїй статті не з’ясував структури УПА «Поліська Січ» і не мотивував своєї неуваги до такої важливої її складової, як українська поліція «Поліської Січі», яка діяла у селах селищах та містечках Олевщини, Сарненщини, Костопільщини. При підрахунку кількісного складу лише спецзагону «Поліська Січ» через недобросовісне опрацювання архівних джерел суттєво його занизив, чим применшив суспільне значення цього бульбівського формування.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Марчук І. «Поліська Січ» Тараса Боровця. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://marchuk-test-ob.blogspot.com/2016/04/blog-post_13.html
  2. Дарованець О. Повстанський рух Тараса Боровця // Новини Рокитнівщини, 25.08.2016. – С.5
  3. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. – Вінніпег. – 1981. – 328с.
  4. Стельникович С. Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця: історичний нарис. – Житомир: Полісся, 2010. – 392с.
  5. Архів Управління Служби безпеки України Рівненської області (АУ СБУ РО). – спр. 3332, 106 арк.
  6. Архів Управління Служби безпеки України Рівненської області (АУ СБУ РО). – спр. 18778, т.1, 333 арк.
  7. Архів Управління Служби безпеки України Рівненської області (АУ СБУ РО). – спр.П-7689, 257 арк.
  8. Державний архів Рівненської області (ДАРО). – ф.Р-2771,-оп.2,-спр.-2582, 332 арк.
  9. Дарованець О. Повстанський рух Тараса Боровця // Новини Рокитнівщини, 11.08.2016. – С.5
  10. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ).- ф. 65, – спр. С-9133,- т.1, – ч. II, 256 арк.
  11. Державний архів Рівненської області (ДАРО). – ф.Р-2771, – оп.2,- спр.-5445, 232 арк.
  12. Архів Управління Служби безпеки України Рівненської області (АУ СБУ РО). – спр.П-10861, 40 арк.
  13. Хроніка «Поліської Січі» // Гайдамака №2, 21.09.1941. – С.3 / ДАРО. – інв. №38.
  14. Державний архів Рівненської області (ДАРО). – ф.Р-2771, – оп.2,- спр.-5446, 227 арк.
  15. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ).- ф. 5, – спр. 67436,- т.1, 301 арк.
  16. Смородський П. Поліська Січ // Українське козацтво, 1978, – ч. 3-4. – С. 21-25.
  17. Державний архів Рівненської області (ДАРО). – ф.Р-2771, – оп.2,- спр.-5447, 285 арк.

Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук