Чи належали бульбівці до руху Опору у 1941 році?

starshyny_olevsk1На ІV ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ХХ СТОЛІТТЯ (ДО 75-РІЧЧЯ ПОЛІСЬКОЇ СІЧІ ТА 95-РІЧЧЯ ДРУГОГО ЗИМОВОГО ПОХОДУ)»,(Житомир, 18–19 листопада) кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних наук Житомирського військового інституту імені Корольова Анатолій Кавун у своєму «науковому» виступі (беру свідомо слово «науковий» у лапки, бо кандидат наук наукового хисту не виявив, зате виявив неабиякі уміння прокомуністичного маніпулятора-пропагандиста, насмикавши цитат із різних публікацій та з чужих праць) на це питання дав однозначну відповідь: «Ні!» Ось його залізний аргумент: згідно з «Енциклопедією історії України» у десяти томах під редакцією академіка  В.Смолія «Рух Опору – це визвольна АНТИФАШИСТСЬКА  боротьба в європейських країнах у роки Другої світової війни». А Тарас Бульба-Боровець, зрештою, як і представники інших течій українського визвольного руху, у 1941 році антифашистської боротьби не вів, отже до руху Опору не належав. Ну, що скажемо, панове? Гарний хук за допомогою українсько-совєтського академізму по українському націоналізму, а точніше по національно-визвольному руху або руху Опору. Може комусь видасться, що згущую фарби називаючи визначення «Pуху Опору» в «Енциклопедією історії України», яка вийшла в наші незалежні часи – зразком українсько-совєтського академізму. Тим би я радив заглянути у будь-яку совєтську енциклопедію і знайти різницю у формулюваннях. Але в людини, в якої хоч трішечки провітрилися мізки від совєтсько-комуністичного дурману, виникає запитання до наведеного визначення «Руху Опору» в «Енциклопедією історії України»: чи тільки проти фашистів вели визвольну боротьбу у європейських країнах під час Другої світової війни? Проти кого ж тоді боролися або чинили Опір із 17 вересня  1939-го східні поляки, з 30 листопада 1939-го по 13 березня 1940-го – Фінляндія, наприкінці 1940-го-1941-му – Фронт литовських активістів, Латвійський національний легіон, Комітет порятунку Естонії? Чи мо, вони не належать до європейських країн? Може, то було не під час Другої світової війни? Чи, може, українці у цих роках нікому не чинили Опору? Чому ж тоді десятки тисяч з них опинилися у тюрмах, де на початку німецько-совєтської війни були розстріляні і змасакровані? Чому сотні тисяч українців опинилися у Сибіру у 1940-1941 роках? Відповідь на ці питання дуже проста, як і в Польщі, як і в Прибалтиці, як і у Фінляндії, в Україні у перші роки Другої світової війни діяв рух ОПОРУ!!! Тільки не антифашистський, а антисовєтський, антикомуністичний!!!! І Тарас Бульба-Боровець був яскравим представником цього руху Опору безбожній совєтсько-комуністичній системі, яка виморила голодом мільйони його співвітчизників, яка забила тюрми тисячами трупів його земляків, яка обдирала до нитки добрих господарів і заганяла під дулами гвинтівок та парабелумів до колгоспної стайні або відправляла на Сибір туди, «гдє вольно дишіт чєловєк». Зрозуміло, що пан А.Кавун до такого додуматися не міг, оскільки до цього не зміг додуматися його патрон – чоловий Інституту історії НАНУ і голова редколегії ЕІУ.

Оскільки енкаведисти вистежили і заарештували у 1940 році активістів осередків Української народної республіки, утворені Тарасом Боровцем,  тому у 1941 році він організовує «Вільне козацтво» у Людвипільському, Корецькому та Рокитнівському районах Рівненщини, представники якого, згідно з першим наказом від  28 червня 1941 року, стали відділами УПА «Поліська Січ». Вони повели уже збройну боротьбу проти представників совєтської влади на Поліссі, яка виконувала наказ Сталіна, лишати ворогові, а по суті селянам-поліщукам, що не евакуювалися за Урал, випалену землю.

Наступним аргументом А.Кавуна, яким він силкується перекреслити усю діяльність УПА «Поліська Січ» як руху Опору у 1941 році, такий: мовляв, «некоректно говорити про боротьбу бульбівців проти радянської влади, адже територія, про яку говориться, була досить швидко окупована». Справді, Полісся німцями було окуповане, швидко навіть без боїв. Але так само швидко  воно було деокуповане чи, простіше кажучи, знову окуповане представниками совєтської влади, оскільки німці у селах та містечках Полісся навіть не залишили жодного свого представника. Так ось, у липні 1941 року ще до німецької окупації міста Олевська Житомирський обком КП(б)У в Олевському районі створив партизанський загін імені Чапаєва із 260 осіб із завданням диверсійно-підривної діяльності. Командиром його призначено начальника РО НКВД Лапшина, а комісаром секретаря райкому КП(б)У Возбранного. Після окупації Олевська 5 серпня 1941 року цей загін і надалі перебував в Олевську. Цікаво, яку владу він представляв на «окупованій» німцями Олевщині?

«Та не владу він представляв,- парирує мене А. Кавун, – а справжній рух Опору!!!? фашистським окупантам, за визначенням  «Енциклопедії історії України». Овва! І в чому ж полягав цей опір? А ось у чому: не давав січовикам Тараса Бульби-Боровця 15 серпня 1941 року оволодіти містом Олевськом. А коли це не вдалося зробити, то 11 вересня підірвав фарфоровий завод і його електростанцію, 9 жовтня – меблеву фабрику, 13жовтня – млин, 29 жовтня – маслозавод!  Але ж фашистських окупантів у місті не було, а тільки мирне населення і бульбівський загін, що проголосив тут українську владу. Для А.Кавуна, очевидно, що українська влада в Олевську, яка прийняла присягу на вірність Україні – це і є справжні фашистські окупанти!!!?

Кандидат наук на повному серйозі доводить, що Бульба-Боровець – це представник гітлерівсько-фашистської влади, адже мав посвідчення коменданта служби безпеки  Сарненського та Олевського округів. Він не тільки одержав дозвіл на творення спецзагону «Поліська Січ» для очищення Полісся від червоних партизанів, груп НКВД, компартійних керівників, але його загін «створили», «озброїли» гітлерівці!!! Він їм звітував! Які можуть бути сумніви, що Бульба був представником фашистської окупаційної влади?

Ви знаєте, людина, яка необізнана з реальним станом справ, під таким натиском кандидата наук може повірити усьому сказаному ним, як нині 85 відсотків росіян під натиском тамтешньої телепропаганди щиро вірять, що в Україні фашистська влада, проти якої треба вести війну.

Справді, Бульба-Боровець мав домовленості з німецьким військовим командуванням про те, що він очолить українську поліцію у Сарненській та Олевській округах, яка забезпечить порядок на Поліссі, очистить його від червоних партизанів, парашутистів та здичавілих залишків ЧА. Справді він одержав від командувача 213 тилової дивізії генерала Кіцінгера дозвіл на творення спецзагону з екстериторіальним правом дії «Поліська Січ». Це, власне, і все, що одержав Бульба-Боровець від німців. Далі А.Кавун перегинає палицю, стверджуючи, що німці «створили», «озброїли» УПА «Поліська Січ». Очевидно, свідченням створення військового формування мав би бути наказ про призначення командирів відділів, забезпечення особового складу конкретними видами зброї, обмундируванням, харчами, зарплатою і т. п. На превеликий жаль, кандидат наук такого документа продемонструвати не зумів, зрештою, як не зумів продемонструвати і жодного іншого, окрім посилання на цитати з чужих праць. Але як свідчить «Закон українського партизана» 1941 року, що зберігається в Центральному держархіві вищих органів влади України «Зброю, одяг, харчування і всяке інше постачання українська партизанка здобувала тільки двома шляхами 1) шляхом роззброєння ворогів…2)шляхом добровільної допомоги цивільного населення». Про це мова іде і в оголошеннях у газеті «Гайдамака». Може, хтось подумає, що то була подвійна гра Бульби-Боровця. Публікації – для народу, а справжнє забезпечення – від німців. Гадаю, за 24 роки слідства доблесні радянські чекісти могли би знайти, хоч одного представника окупаційної влади у «Поліській Січі», хоч один акт передачі німцями зброї чи обмундирування для січовиків. Але не знайшли! Нині інтернет рясніє знімками учасників УПА «Поліська Січ». Придивіться, яка зброя у повстанців, які мундири. Хоч би на одному де побачити німецького автомата, карабіна, німецького кітеля. А зась! Скрізь – трофейні російські гвинтівки, автомати ППШ (фінки, які використовувалися Червоною армією у війні проти Фінляндії), звичайний селянський одяг та совєтське хе-бе. От вам і німецьке озброєння та німецьке творення підрозділу!

Тепер щодо посади коменданта служби безпеки та дозволу творити спецзагін «Поліська Січ». Це питання, гадаю, треба розглядати з точки зору користі-шкоди українській справі, місцевим жителям. Як свідчить діяльність поліського отамана, його комендантська посада відкрила адміністративні можливості для творення української міліції на Поліссі, яка забезпечувала порядок, спокійне життя та працю селян, оберігала народне добро від совєтських партизанів-диверсантів та парашутистів. Спецзагін УПА «Поліська Січ» зумів витіснити прорадянські елементи з північної Рівненщини та північно-західної Житомирщини і організував на цій території українську владу, яка була, за висловом одного ув’язненого старости,  кращою від совєтської та німецької.

Чи змушував німецький дозвіл та посада коменданта Бульбу-Боровця безумовно виконувати німецькі накази, які могли шкодити населенню контрольованих ним територій. Виявляється, Бульба виконував ті завдання, які були тільки на користь населенню контрольованих ним територій. Як тільки надійшов наказ залишити контрольовану ним територію без збереження бази, без збільшення особового складу підрозділу, без додаткового забезпечення, Бульба-Боровець відмовився брати під козирок. «Поліська Січ» відмовилась виконувати розпорядження про підпорядкування її німецькій цивільній адміністрації, а також від участі у розстрілі євреїв Олевського району. Тобто Бульба-Боровець діяв, як справжній представник «гітлерівсько-фашистської» влади.

Нарешті, останнім цвяхом у бульбівський рух Опору, на думку А.Кавуна, є безперечні факти тісної дружби отамана із гітлерівцями. Найяскравішим з них, з його точки зору, є рапорт до голови окружної управи в Сарнах від 25 липня 1941 року, у якому Бульба-Боровець повідомляє про очищення Рокитнівського району від більшовицьких банд, проголошення у райцентрі Акту самостійності України та заснування районної і міської влади. Правда, кандидат наук, очевидно, сам засумнівався у тому, що гітлерівська влада позитивно оцінила би таке «дружнє» послання, і вилучив із цитати повідомлення про проголошення у Рокитному Акту самостійності України та заснування районної і міської влади. Браво, А.Кавун, бульбівці вік пам’ятатимуть, як ви врятували їх від гітлерівсько-фашистського гніву та дали можливість ще чотири місяці утримувати українську владу на Поліссі!


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук