Сотник УПА «Поліська Січ» Кирило Сиголенко (уроджений Хаїм Сигал): правда, домисли, фальсифікації. Частина четверта: Фальсифікація братовбивства

sygal2Гадаю, тут необхідно окреслити обставини, які дали підстави для підтасовки участі Кирила Сиголенка у вбивствах єврейського населення і навіть малолітніх дітей.

Справді, наприкінці серпня 1942 року, коли гітлерівська окупаційна влада вирішила знищити мешканців гетто у Дубровиці, він як комендант разом із підпорядкованими йому 20-25 поліцаями-українцями потрапив у пастку, з якої вибратися незаплямованим можна було тільки рішучим героїчним чином – втечею з посади, що наражало на смерть не тільки його, але й вагітну дружину. Колишній сотник УПА «Поліська Січ» вирішує, що не має права ризикувати долею коханої та своєї майбутньої дитини, а лише власним життям і репутацією.

Якщо ще під час евакуації євреїв гетто до станції і відправки їх на розстріл до міста Сарни поліцаї могли виправдовувати себе мінімальною причетністю до екстермінації цієї національної меншини, то після втечі майже тисячі бранців з колони та німецького наказу виловлювати і знищувати їх на місці, ця причетність зростала. Вже у день відправки євреїв до Сарн до приміщення поліції було приведено, за даними Кирила Сиголенка,  біля 10 втікачів,  яких було знайдено у гетто та інших місцях. Їх розмістили на ночівлю на території поліційної дільниці. Наступного дня до приміщення поліції стали доставляти інші партії євреїв, яких затримувало навіть цивільне населення, а деякі приходили сюди самі. На  вимогу жандармів у цей же день відбувався збір трупів розстріляних втікачів біля дороги від гетто до залізничної станції, по якій вели євреїв для відправки до Сарн. Водночас жандарми наказали коменданту виділити поліцаїв для конвоювання упійманих євреїв на розстріл до старого єврейського кладовища. Кирило Сиголенко, який, на думку В.В’ятровича та О.Бухала, усіляко намагався «вислужитися» перед німцями, демонструвати «найактивнішу участь у ліквідації своїх одноплемінників», чомусь доручає місію з «вислуговування» своєму заступникові Володимиру Логвиновичу. За даними останнього, тоді німці розстріляли 30 осіб. Однак наступного дня жандарм Шуман зажадав, щоб комендант поліції особисто керував поліцаями під час супроводу наступної партії втікачів на розстріл до нового єврейського кладовища. Цей момент став благодатним для сталінських сатрапів, перед якими стояло завдання тягти підслідного на «висшую мєру наказанія», для перетворення його з конвоїра на вбивцю. Почалися пошуки тих, хто би хоч якось натякнув, що поліцаї-українці разом із німецькими катами розстілювали приречених на смерть євреїв. Гебісти перелопатили усі архівно-кримінальні справи раніше засуджених дубровицьких поліцаїв  – і хоч би один з них заїкнувся, що хтось із його колег по службі брав участь в екзекуціях. Слідаки навіть «викопали» у Дубровиці кількох «німецьких прислужників», які до 1951 року якимось чином уникли покарання. І з тих теж не видушили нічого путнього!  Довелося шукати свідків, так би мовити, другого ешелону, які би могли описати картину розправи над нещасними євреями з дальшої відстані. До них належали чоловіки, яких місцева управа залучала до копання і засипання могил. Таких сталінські пінкертони знайшли  четверо: Петра Нашору, Пилипа Року, Петра Лося та Петра Царика. Однак останній заявив, що він нічого не знає, що його тільки раз залучали до загортання ями, я якій був невідомо хто. Відтак  на всіх етапах розслідування справи брали участь лише три гробокопи, які переважно називали учасниками копання та загортання могил один одного. Вони ж і «свідчили» про участь коменданта дубровицької поліції у розстрілах євреїв. Так, на першому поверховому допиті 10.05.1951р. Петро Нашора заявив: «Сиголенко сам особисто розстрілював з пістолета. Це я добре бачив, бо перебував на віддалі біля ста метрів від місця розстрілу». [1; 276] Подібні дані  у цей же та наступний день дали другий і третій гробокопи Пилип Рока та Петро Лось. Однак при детальному розпитуванні фальш вилізла, як шило із мішка. І пешим на неї вказав Пилип Рока. Ось уривок з протоколу допиту його слідчим слідвідділу УМГБ Рівненської області старшим лейтенантом Семикозом від 9 січня 1952 року: «Не доходячи до кладовища приблизно 100-150  метрів поліцаї зупинили усіх євреїв і запропонували їм сісти. Сиголенко зіскочив з коня, підійшов до нас і запропонував нам відійти вбік і чекати, поки будуть розстріляні всі євреї, яких привели. Ми відійшли  приблизно на 200(!!!) метрів і сіли. Потім я бачив, як поліцаї брали приблизно по п’ять осіб, водили до ями, яку ми викопали і там же їх розстрілювали. Стріляв чи ні Сиголенко, я не бачив(!!!), оскільки місце розстрілу було за підвищенням(!!!) і ми лише чули стрільбу, але як саме вони їх розстрілювали, я не бачив»(!!!). [1; 305-306] Цікаво, що і Петро Нашора, і Петро Лось на повторних допитах і на очних ставках також розповідали, що спостерігали за розстрілом євреїв з відстані 200-250 метрів. [1; 283,320]  [2; 47,81]  Тобто, копачі могил одностайно назвали віддаль, з якої упізнати когось в принципі неможливо!!! Хто не вірить, може провести екперимент. Він був для слідчих смерті подібний. Тому про нього вони боялися заїкатися. І який же вихід з цього глухого кута знаходять сталінські сатрапи? Геніальний! Ненав’язливо дресирувати свідків! Зокрема, їх змушують впевнено твердити: «розстріл було добре видно!»  І вже на засідані Воєнного трибуналу трійця копачів могил, як папуги, вторить завчене на допитах та очних ставках. Петро Нашора: «Під час розстрілів радянських громадян єврейської національності на новому єврейському кладовищі міста Дубровиці я перебував з іншими приблизно за 250 метрів від місця розстрілу, але точно віддаль я вказати не можу. Я тільки можу сказати, що мені було добре видно розстріл радянських громадян». [2; 417]  Петро Лось: «Від місця розстрілу я перебував приблизно за 200-250 метрів і мені розстріл радянських громадян було видно дуже добре». [2; 417]  Пилип Рока: «Мені важко було дивитися на жахи розстрілу радянських громадян. Я намагався менше дивитися і тому не можу сказати, скільки підсудний Сиголенко розстріляв людей особисто сам. Але я бачив і стверджую, що підсудний Сиголенко радянських громадян розстрілював». [2; 417]  Як і в кожному театрі абсурду, на засіданні Воєнного трибуналу відбувся майже анекдотичний діалог: «Підсудний: Свідки не могли бачити цього, оскільки на кладовищі є дерева, а вони перебували від місця розстрілу далеко.

Петро Лось: «На кладовищі справді є дерева, однак я особисто сам бачив, як підсудний Сиголенко підходив до групи євреїв з іншими поліцаями, брав одну людину,  підводив до ями і розстрілював з пістолета». [2; 412]   Голова засідання  підполковник юстиції Кар’єв, помічник воєнного прокурора Прикарпатського військового округу, підполковник юстиції Івакін, захисник підсудного, адвокат Герцман вдали, що цього ідіотизму не помітили. Але, як це дивно, його помітив Володимир В’ятрович. І який же висновок з нього робить історик? Ви не повірите. Він вирішує рятувати сталінське «правосуддя»!!! У своєму нарисі цитує розповідь гробокопа Нашори Петра з першого поверхового допиту, коли той каже, що картину розстрілу спостерігав з відстані 100 метрів. [3; 104]  Тобто історик подає неправдиву інформацію, яку заперечило саме слідство(!!!?). Для чого? Очевидно, аби читачі не сумнівалися у тому, що у гробокопів був шанс розгледіти картину розстрілу євреїв! Браво, пане Володимире, нащадки вірних сталінців вік пам’ятатимуть ваші потуги з приховування гріхів їхніх предків.

Зрозуміло, що версія слідства лізла по швах при з’ясуванні кожної важливої деталі. Відтак гебісти докладали усіляких зусиль, аби хоч якось її залатати. Ось як вони зводили докупи різношестні дані трьох «гострозорих» гробокопів. На допиті 10 травня 1951 року Петро Нашора розповів про єдиний випадок розстрілу євреїв за участю Сиголенка у кількості 30 осіб. [1; 276]  У той же день ще один копач могил Пилип Рока засвідчив про два випадки розстрілу за участю коменданта дубровицької поліції, відповідно 60-70 євреїв-утікачів і 50-ти. [1; 293] Третій «свідок» Петро Лось також твердив про два розстріли, під час яких загинуло 60 та 30-40 євреїв. [1; 318] А на засіданні Воєнного трибуналу 27-28 березня 1952 року вони майже в один голос співали про загальну кількість жертв близько 70 осіб. [2; 410,411,412, 417] Що ж трапилося зі «свідками» у проміжку часу з травня 1951 року по березень 1952 року, що вони дійшли до такої показової узгодженості у свідченнях? А ось що. Шостого січня 1952 року слідчі дозволили копачам могил порахувати  кількість ексгумованих трупів(!!?) із двох могил на новому єврейському кладовищі у Дубровиці, [2; 191] аби вони добре затямили, яку цифру треба називати на засіданні трибуналу. Однак з актом судово-медичної експертизи ексгумованих трупів «свідків», очевидно, не ознайомили. Відтак їхні покази щодо того, одягненими чи роздягненими розтрілювали євреїв, не збігаються з даними еспертизи.

Так, на допиті 10 січня 1952 року на запитання слідчого, чи євреїв роздягали, коли вели до місця розстрілу, Петро Лось відповів: «Ні, як першого разу, а також і другого разу євреїв не роздягали». [1; 324-325] І Петро Нашора, і Пилип Рока також твердять це саме . [1; 287,310] А це відповідь Кирила Сиголенка під час очної ставки з Пилипом Рокою: «Під час розстрілу громадян єврейської національності як першого, так і другого разу – їх роздягали. Можливо, окремих дітей і не роздягали, воно так було, окремих дітей спішили розстріляти, не роздягаючи їх». [2; 71] А ось дані з акту судово-медичної експертизи: «Труп№1 (з першої могили –І.О.) одягений у полотняні труси білого кольору… відповідає зросту приблизно 137 сантиметрів. Труп №2  одягений у білі полотняні труси… зріст трупа приблизно 112 сантиметрів». [2; 175] «Труп №10 … без одягу… відповідає зросту приблизно 120 сантиметрів…Труп №12… Одяг відсутній… Довжина цілого трупа відповідає приблизно 172 сантиметрам». [2; 177] «Труп №14 – частина трупа без одягу… довжина всього трупа відповідає 152 сантиметрам». [2; 178] «Труп №2 (з другої могили – І.О.) …  Одяг відсутній… відповідає зросту 160 сантиметрів». [2; 182] На решті 18 уцілілих трупах є верхній і спідній одяг. Про що це свідчить? Що під час розстрілу частину євреїв роздягали, а частину – ні, як твердить Кирило Сиголенко. Але на такі дрібниці, як розбіжності між свідченнями гробокопів і висновками експертизи, Воєнний трибунал не звертав уваги. Так само його не хвилювала й низка інших нестиковок у кримінальній справі.

Наприклад, на запитання слідчого, чи бачив він, щоб євреїв у момент розстрілу ставили на коліна на краю ями, Пилип Рока на допиті 9 січня 1952 року відповів: «Коли я дивився, як розстрілювали євреїв, то євреї стояли на ногах у напівзігнутому стані, обличчям вони були до ями, а позаду перебували поліцаї і Сиголенко і таким чином розстрілювали євреїв». [1; 305] А це відповідь Петра Лося на аналогічне запитання на допиті 10 січня 1952 року: «Я бачив, як поліцаї брали приблизно п’ять чи шість осіб, підводили до ями, ставили на коліна на краю ями і розстрілювали». [1; 321]  А це – Петра Нашори: «У той час, коли вже євреїв підводили до ями і розстрілювали, то вони стояли на краю ями, і я не бачив, щоб євреїв у момент розстрілу ставили на коліна». [1; 279]  А це – Кирила Сиголенка: «Коли Кеніг розстрілював, то він пропонував затриманим ставати на коліна». [4; 224]  Чи не правда, вражає «узгодженість» опису свідками картини розстрілу?

Це саме стосується і участі жандармів в екзекуціях над євреями-втікачами. Цікаво, що сталінські слідчі вже навіть самою постановкою запитань ініціативу віддавали у руки поліцаям-українцям, а німецькиим організаторам розстрілів на новому кладовищі у Дубровиці відводили другорядну роль. Тому й відповіді свідків одержували такі, які були закладені у запитаннях. Але вже на очних ставках знову шило стирчало з мішка. Так, на допиті 10 січня 1952 року емгебісти запитували Петра Нашору: «Німці були у той час, коли Сиголенко і поліцаї проводили розстріли?

Відповідь: Через давній час я не можу пригадати, були чи ні присутніми німці під час розстрілу, але я добре пам’ятаю, що розстріли євреїв проводили поліцаї і комендант поліції Сиголенко». [1; 287]  Пилип Рока також на допиті стверджував: «Як і перший раз, а також і другий у розстрілах брали участь лише поліцаї і Сиголенко, німців не було». [1; 311]  Однак на очній ставці з Кирилом Сиголенком  6 лютого1952 року він змінює свою думку: «…Другого разу, пригадую, що був хтось із жандармів Кеніг чи Шуман». [2; 69-70] А на судовому засіданні він розповів, що й під час першого розстрілу євреїв на новому єврейському кладовищі був жандарм Шуман. [2; 411]  Петро Нашора після розповіді Петра Лося про участь Шумана у другому розстрілі євреїв на очній ставці з ним 7 лютого 1952 року вже допускав участь німця в екзекуціях: «Можливо і був  німецький жандарм Шуман  під час цього розстрілу, але за давністю не пам’ятаю». [2; 90]

Зрозуміло, що і Кирило Сиголенко, і його заступник Володимир Логвинович, які спостерігали картину страти євреїв не з відстані 200-250 метрів, а зблизька, на всіх етапах слідства твердили, що роль катів виконували німецькі жандарми і категорично заперечували участь поліцаїв-українців у екзекуціях. Але ж «найсправедливіше» у світі сталінсько-совєтське судочинство доказів підсудних на свою користь до уваги не брало. Воно лише дослухалося до їхніх самозвинувачень та самообмов.

Вершиною доказів участі Кирила Сиголенка у вбивствах своїх однокровних братів, на думку В.В’ятровича та О.Бухала, є колоритне зображення картини екзекуції «свідками»-гробокопами. Володимиру В’ятровичу, очевидно, видалися надто переконливими покази Петра Нашори та пояснення Петра Лося, які він вирішив процитувати. Перший каже: «Поліцейські проводили розстріл із гвинтівок, а Сиголенко з пістолета. Також я добре бачив, що маленьких дітей Сиголенко брав із рук матері і розстрілював, дітей розстрілював тільки Сиголенко». А другий доводить: «Я вважаю, що дітей розстрілював Сиголенко лише тому, що на відстані дитини не розстріляєш, бо вона не може стояти, а тому з гвинтівки розстрілювати було неможливо, пістолет же був лише в Сиголенка, і він брав дитину, як іграшку, піднімав над ямою і з пістолета розстрілював. Крім того, я вважаю, що Сиголенко розстрілював дітей тому, що не кожен поліцейський зміг би розстріляти дитину». [3; 104]   Олексій Бухало у своїй передачі «Так було: Хаїм Сигал» на підтвердження власної думки про участь коменданта поліції Дубровицького району у розстрілах своїх однокровних братів надає слово краєзнавцеві Тетяні Бандурі, яка з пам’яті цитує свідків з кримінальної справи №67436: «Як свідчать ці вже судові матеріали про те, що він (Кирило Сиголенко – І.А.) піднімав маленьку дитину, вириваючи її з рук матері, піднімав маленьку дитину, як іграшку, над головою і, сміючись, розстрілював її прямо на очах батьків». [5; 11хв.29сек.]

Як же вдалося «свідкам» з віддалі 200-250 метрів помітити такі деталі розстрілів? Ніяк! Вищепередану картину розстрілів дітей мали описувати люди, які перебували на невеликій відстані! Хто це міг бути? Усе ті ж поліцаї і копачі могил. І вони, справді, прекрасно бачили, як страчували євреїв-утікачів тільки не поліцаї-українці, а добре навчені цій справі німецькі кати-жандарми кількома днями раніше на старому єврейському кладовищі. Ось свідчення Нашори Петра на допиті 10 січня 1952 року: «Ми пішли на старе єврейське кладовище і стали копати яму, але ще повністю не закінчили копати яму, як туди прийшов німець Шуман і щось по-німецьки закричав, а потім дівчина-перекладач, яка прийшла з ним, прізвища якої я не знаю, але добре знаю, що вона проживала на станції Дубровиця, сказала всім нам, щоб ми перейшли на другий бік вулиці і чекали там. Тоді всі ми пішли на другий бік вулиці, і я бачив як до викопаної ями поліцейські підвели групу євреїв і Шуман над ямою став їх розстрілювати, а коли закінчили розстрілювати, то наказали нам закопати вказану яму і викопати другу…

Запитання: Чи брав участь Сиголенко у розстрілі осіб єврейської національності на старому єврейському кладовищі?

Відповідь: Я точно не можу пригадати, був Сиголенко на старому кладовищі у момент розстрілу євреїв чи ні, але добре пам’ятаю, що всіх євреїв розстрілював тільки німець на прізвище Шуман. Розстрілював він євреїв із наявного у нього пістолета…» [1; 281-282]

Цікаво, що слідчий-емгебіст у цьому випадку не з’ясовує, яким чином відбувалась страта євреїв, у яку позу ставили їх, чи були серед приречених на смерть діти. А навіщо? Коменданта дубровицької поліції там же не було! Зате деталі розстрілу розстрілу євреїв німцями добре передав Пилипа Рока, який був і на старому кладовищі, і на новому. Ось його покази: «Запитання: Ви бачили, щоб Сиголенко брав маленьких дітей, піднімав над ямою і з пістолета розстрілював?

Відповідь: Я не весь час спостерігав за ходом розстрілу. Особливо тоді я не міг дивитися, як проводять розстріли, коли до ями підводили матерів з маленькими дітьми. Можливо, що Сиголенко і піднімав над ямою маленьких дітей і розстрілював, але я не бачив.

Добре пам’ятаю, коли німці розстрілювали євреїв, то Шуман піднімав дітей над ямою, яких за волосся тримав у лівій руці, потім з пістолета розстрілював і кидав у яму(!!!)».[1; 301]

Свідчення Пилипа Роки, зрозуміло, Володимир В’ятрович у своєму нарисі не цитує, адже воно викриває фальш розповідей гробокопів Нашори і Лося, які у картині розстрілу єврейських дітей підмінили німецького ката-жандарма Шумана на коменданта дубровицької поліції  Кирила Сиголенка, що й потрібно було сталінським сатрапам. Так само це зробила й краєзнавець Тетяна Бандура з яскравою деталькою про нібито макабричний сміх дубровицького коменданта під час рострілу єврейських дітей, яку вона витягла із протоколу допиту Володимира Логвиновича від 4 липня 1944 року, де мова йде про розстріли євреїв гітлерівцями: «Я спостерігав сцени, як у пориві відчаю божевільні матері, піднявши вгору немовлят, йшли на зустріч катам, даремно благаючи їх про пощаду. Скошені вогнем, вони падали зі словами прокляття на адресу своїх убивць. У повітрі стояв стогін і плач, що змішувався зі зловісним сміхом німців(!!!)».[1; 255]

І ще один момент, що розкриває неправдивість свідчень гробокопів Нашори і Лося. Як ми бачили у вищенаведених В.В’ятровичем цитатах, вони стверджують, що єврейських дітей розстрілював тільки Кирило Сиголенко, оскільки, окрім нього, ні в кого не було пістолета, і, мовляв, не кожен поліцай може розстріляти дитину. Коли суд задав їм питання, скільки всього жертв на рахунку Кирила Сиголенка, то Петро Нашора відповів: «Першого дня підсудний Сиголенко розстріляв приблизно 7-8 осіб. Наступного дня розстріл відбувася так само… Підсудний Сиголенко в цей день розстріляв приблизно 5-6 осіб. Дітей він розстрілював першого дня». [2; 417]  А це відповідь на те саме запитання Петра Лося: «Першого дня ним було розстріляно біля 5 осіб і другого дня 5-6 осіб».  [2; 417]  А ось дані вироку Воєнного трибуналу Прикарпатського військового округу: «Підсудний особисто розстріляв близько 12 осіб дорослих і декілька дітей на кладовищі міста Дубровиці». [2; 424]  А ось висновок судмедекспертизи ексгумованих останків: «…В обох могилах виявлено 70 трупів, з яких… дитячого віку – 17 осіб(!!!)».[2; 189]  Невже цифра 17 то і є тих декілька дітей із загальної кількості «розстріляних» Сиголенком 12 осіб? Очевидно, тут у когось не все гаразд не тільки з математикою, а взагалі із здоровим глуздом.

Зрештою, слід сказати, що звинувачення у масових вбивствах комендантові дубровицької поліції за окремою статтею не висувалось, а розглядалось лише як обтяжуюча обставина статті про зраду. Чому? Очевидно, сталінське правосуддя сумнівалося у доведенні цього злочину. А наші історики не сумніваються!

  1. ГДА СБУ.- Спр.67436.-Том 2.- 331арк.

2.ГДА СБУ.- Спр.67436.-Том 4.-456арк.

3.Страшний маскарад Хаїма Сигала//Володимир В’ятрович. Історія з грифом «Секретно»-2.- Львів.-2012.-С.90-111.

4.ГДА СБУ.- Спр.67436.-Том 1.-301арк.

5.Олексій Бухало. Так було: Хаїм Сигал. 3 квітня 2015 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:  https://www.youtube.com/watch?v=hsWUIBbOTck 

 


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите. Додати до закладок постійне посилання.
Comments:

Напишіть відгук