РЕПРЕСОВАНІ БУЛЬБІВЦІ

репресовані бульбівці Усі державні режими, які встановлювалися в Україні, рішуче придушували національні прагнення свідомої частини українського суспільства. Особливо жорстоко карали тих, хто домагався на рідній землі мати рідну державу, більшовики, які витворили небачену у світі карально-репресивну систему з мільйонною армією екзекуторів та безмежжям концентраційних таборів.  Віроломно розшматувавши на пару з гітлерівцями у вересні 1939 року Польську державу, вони під фальшивими лозунгами возз’єднання українців у єдиній родині окупували Західну Україну і почали винищувати не тільки представників польської влади, але й увесь український свідомий елемент, у якому також вбачали власну смертельну загрозу. Ув’язнивши та відправивши у «віддалені райони СССР» спочатку легковірних українців, влада комуністів-енкаведистів за допомогою широко розгалуженої сітки агентури згодом узялася за тих націоналістів, які перейшли у підпілля і вирішили чинити організований опір новому режиму.

Першим з націоналістів-бульбівців органи НКВД заарештували першого листопада 1940 року учасника наради  підпільного уенерівського осередку, мешканця містечка Степаня Василя Зданевича. Через двадцять днів енкаведисти офіційно взяли під варту ще одного степанця, але вже активіста бульбівського підпілля Петра Солов’я, а 21 грудня цього ж року – мешканців хутора Труди Степанського (нині Сарненського) району, організатора підпільного осередку  УНР Михайла Гожого, власника квартири, де збиралися підпільники,  Павла Гожого, жителя села Ляди цього ж району, звязкового Костянтина Шумлянського та активіста УНР з хутора Погулянка – Григорія Кудрі. [1;б/н]

OLYMPUS DIGITAL CAMERAСлід сказати, що за обіцянку видати Тараса Боровця в обмін на волю Михайла Гожого випускали на короткий час із-під варти. Але він цей шанс використав для попередження поліського отамана про провокатора, який «здав» їхню організацію. Провокатора ліквідовують. Після цього Михайла Гожого заарештовують вдруге і засуджують до розстрілу. [2; 69] Водночас Рівненський обласний суд 4 червня 1941 року оголошує вирок про позбавлення волі на 10 років Петра Солов’я, Костянтина Шумлянського та на 8 років – Василя Зданевича. [1;б/н] 22 червня цього ж року вирок Михайлові Гожому виконано. [1;61] Петрові Солов’ю, Костянтинові Шумлянському та Василеві Зданевичу вдається втекти під час евакуації Дубнівської тюрми перед наступом гітлерівців. [2; 69-70] Григорій Кудря також виривається з рук енкаведиста ще під час конвоювання на допити. [3;95] Справу Павла Гожого виокремлено, але подальше її провадження невідоме.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAПісля втечі з тюрми Петро Соловей вступає до УПА «Поліська Січ», проходить вишкіл і у ранзі бунчужного стає особистим охоронцем та ад’ютантом Тараса Бульби-Боровця. Згодом підвищений до рангу підхорунжого. У 1943 році потрапив до рук гітлерівців, які збирали «контингент». Загинув під час нелюдських допитів, на яких вимагали від нього повідомлення про розташування повстанських відділів. [4; 45-47]

OLYMPUS DIGITAL CAMERAЗ 1942 року перебував в УПА Тараса Бульби-Боровця на штабній роботі і Костянтин Шумлянський.  Влітку 1943 року він прибув на власну пасіку, аби викачати мед. Але сюди нагрянули гітлерівці, схопили його і повісили у місті Костополі. [5; 55-56] Василь Зданевич у 1944 році був мобілізований на фронт, звідки додому не повернувся. [3;127зв.]

Одразу після вигнання німців з Рівненщини репресії проти представників бульбівського руху, який у роки війни набув значних масштабів, розгорнулися з більшим розмахом. Вже 20 січня 1944 року за участь в УПА «Поліська Січ» був заарештований Федір Рицький із села Бистричі Березнівського району.[6;40зв.] Обвинувачення проти нього слідчі побудовали виключно на його власних зізнаннях під час кількох допитів. Покази двох свідків, які містяться у справі, суперечать один одному і лише заплутують справу. Чи не тому засідання Воєнного трибуналу військ НКВД Рівненської області 24 червня 1944 року відбулося без їхньої участі, а також без сторін захисту та обвинувачення.[6;32]  Вирок січовикові – 10 років каторжних робіт.[6;36зв.] На шостому році ув’язнення Федір Рицький помер увіці 40 літ. Реабілітований 12 лютого1993 року.[6;40зв.]

31 січня 1944 року затриманий, а 4 лютого цього ж року заарештований Людвипільським райвідділом НКВД двоюрідний брат Тараса Бульби-Боровця,[7;14] учасник підпільної організації «Українське національне відродження» у 1930-х роках, [8;24] секретар Бистрицької сільуправи із серпня по листопад 1941 року  Петро Веремчук.[7;2] 30 липня 1944 року Воєнний трибунал військ НКВД Рівненської області засудив його на 20 років каторжних робіт і 5 років ураження в правах. [7;37зв.]  Ледве відійшовши від ошелешення таким драконівським вироком, бульбівець узявся його оскаржувати. Але совєтська репресивна система відкидала докази в’язня як безпідставні. Лише після довгих років боротьби Генпрокуратура СССР все-таки внесла протест на вирок Воєнного трибуналу військ НКВД Рівненської області, на підставі якого Воєнний трибунал Прикарпатського військового округу 11 грудня 1954 року зменшив Петрові Веремчуку строк покарання до 5 років,[7;58зв.] хоча на цей час він уже був звільнений з-під варти через важку недугу,[7;62] фактично відбувши 10 років 7 місяців і 16 днів ув’язнення. Реабілітований 30 грудня 1991року.[7;63зв.]     

26 квітня 1944 року відділом контррозвідки «Смерш» Київського військового округу за підозрою у належності до контрреволюційної організації заарештований стрілець відділу Петра Балаховця УПА-УНРА, мешканець села Казмірка (Кузмівка) Сарненського району Григорій Борейчук, [9;2] який у цей час перебував на службі у 21-му запасному стрілецькому батальйоні 81-го запасного стрілецького полку.[9;7] Особоє совєщаніє при НКВД  СССР 11 листопада 1944 року засудило його на 10 років каторжних робіт.[9;76]  Після звільнення з ув’язнення він майже два роки перебував на незаконному примусовому спецпоселенні у Кустанайській області Російської Федерації, звідки 6 червня 1956 року звільнений наказом прокуратури МВД-МГБ СССР від 19.03.1956р. [9;78зв.] Подальша доля невідома.

Шістнадцятого травня 1944 року заарештований працівниками Рокитнівського райвідділу НКГБ учасник УПА «Поліська Січ», мешканець села Карпилівка Павло Бричка.[10;55зв.]  Вироком Воєнного трибуналу військ НКВД Рівненської області від 13 січня 1945 року засуджений на 20 років каторжних робіт і 5 років ураження в правах. [10;128]  Цей вердикт бульбівець оскаржив в урядовій комісії. Відтак військовою прокуратурою Прикарпатського військового округу було внесено протест на рішення Воєнного трибуналу військ НКВД Рівненської області і Воєнний трибунал Чорноморського флоту 22 березня 1955 року знизив йому покарання до 10 років ув’язнення.[10;186]  Дванадцятого квітня цього ж року його звільнили з-під варти, [10;198]  а 24 грудня 1992 року реабілітували. [10;231] 

Першого червня 1944 року енкаведисти Людвипільського райвідділу заарештували одного із організаторів УПА «Поліська Січ» Федора Корольчука.  [8;86] З вибухом німецько-совєтської війни у липні 1941 року мешканці села Бистричі його обрали комендантом поліції. На цій посаді він підбирав кадри для  УПА «Поліська Січ», забезпечував січовиків зброєю. [8;22зв.] За рекомендацією керівництва УПА «Поліська Січ» у жовтні 1941 року обійняв посаду коменданта поліції Людвипільського району. Потім німецькою жандармерією призначався комендантом поліції почергово Деражненського, Березнівського і Костопільського районів, де таємно виконував доручення головнокомандувача УПА Тараса Бульби-Боровця, передавав підпільникам розпорядження  німецької влади, попереджував їх про каральні акції, звільняв з-під варти заарештованих українців. [8;23.] У січні 1943 року одержав директивного листа від отамана про підготовку всього апарату поліції міста Костополя до переходу зі зброєю в УПА. Однак наприкінці лютого 1943 року був викритий німцями і заарештований. Після двох тижнів перебування у тюрмі міста Рівного втік з-під варти під час виконання вантажних робіт і до початку серпня 1943 року переховувався на хуторі Разевичі Вілько-Холопської сільради Людвипільського району. [8;46,52зв.] Там був узятий під варту вояками УПА під проводом ОУН Степана Бандери і доправлений до сотні «Бурі» куреня «Шавули». Після допиту і запевнення у розриві зв’язків з бульбівцями призначений ройовим під псевдонімом «Громило». Через місяць підвищений до посади чотового, виконував обов’язки господарчого у курені «Шавули» до його розпуску перед приходом Червоної армії. Відтоді до арешту перебував на нелегальному становищі у селі Друхова Людвипільського (нині Березнівський) району. [8;47]  Вироком Воєнного трибуналу військ НКВД Рівненської області 15 березня 1945 року засуджений на 20 років каторжних робіт і 5 років ураження в правах. [8;90зв.]  Подальша доля невідома.

Найбільший покіс учасників УПА «Поліська Січ» відбувся у серпні 1944 року у місті Ялуторовську Омської області, де їх у104-му запасному стрілецькому полку 39-ї Омської запасної стрілецької дивізії готували до відправки на фронт. На цей час тут перебували десятки мобілізованих колишніх бульбівців. Про це вивідали працівники відділу контррозвідки «Смерш». Чотирнадцятого серпня вони допитали перших підозрюваних мешканців села Великі Селища Березнівського району: писаря УПА «Поліська Січ»  Миколу Таргонія, стрільців Володимира Довмата, Дмитра Довмата,  Петра Огородника, Кирила Бабчука, Олександра Чумака, а також господарчого сотні УПА Григорія Коломійця («Кармелюка») Петра Заружка. Через три дні усі вони були заарештовані. [11;1]

22 серпня були заарештовані за підозрою у контрреволюційній діяльності мешканці села Бистричі Березнівського району Кузьма Столярчук, [12;3]  та Петро Ткачук, [12;40]   24 серпня взяті під варту Дмитро Мельник, Максим Вайчук, Кіндрат Байчура, Михайло Лисанець, Кирило Глущук, Кузьма Гунтик, Адам Онуфрійчук, Матвій Бухалюк, Костянтин Стахнюк, Феодосій Рицький,  Микита Гунтик, Степан Ткачук, [13;1-1зв.] Іван Столярчук, [14;6]  Микола Байчура, [15;5]  Хома Рицький, [16;83]  Іван Стахнюк, [16;105] Іван Марчук та Олексій Солончук. [17;1]

28 серпня заарештовано Степана Солончука,[17;1] 31 серпня – Івана Лисанця, [13;1] а третього вересня – їхніх односельців Івана Царука, Григорія Сосновчика, Мефодія Довматюка, Олександра Осипчука, [13;1-1зв.] Олексія Рицького, [13;7] Івана Столярчука, Адама Солончука, [17;1] а також мешканця Великих Селищ Федора Жука. [11;1] Третього вересня взято під варту Олександра Пархом’юка, [12;66] а четвертого вересня – ще одинадцять бистричан: Петра Більчика, [12;92]  Івана Сосновчика, [12;121]  Федора Коломійця, [12;143]  Юхима Косянчука, [12;82] Сергія Марчука, Василя Ткачука, [14;1зв.] Василя Вайчука, Романа Бардака, Лукаша Боровця, Дмитра Марчука, Адама Захарчука. [19;1] Восьмого вересня – великоселищанця Василя Мукомельця. [11;1] Всього – 43 мешкаців Бистрич і дев’ять – Великих Селищ.

Як свідчить рапорт старшого слідчого відділу контррозвідки «Смерш» старшого лейтенанта Євстигнєєва на ім’я виконувача обов’язків начальника ВКР «Смерш» Сибірського військового округу полковника Михайлова, слідство проти підозрюваних велося варварськими методами. Зокрема, Євстигнєєв зазначає, що його колега старший лейтенант Маликов, який був головною особою, яка вела слідство у справі проти 26 мешканців села Бистричі застосовував фізичну силу під час допитів, чим змушував звинувачених давати вигадані покази. Відтак після повторного розслідування залишилося під слідством 19 звинуваченних, оскільки заарештовані Іван Амбросійович Стахнюк та Хома Олексійович Рицький померли 16 січня 1945 року в колонії ОЛП-2 м.Омська, а Василь Вайчук, Роман Бардак, Лукаш Боровець, Дмитро Марчук, Адам Захарчук звільнені з-під варти як безпідставно заарештовані. [16;47] Слід сказати, що усіх їх водночас звільнили з армії як непридатних до служби за станом здоров’я. [16;53]

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

 

 

Микола Таргоній

 Однак, незважаючи на тортури,  особливо мужньо тримався під час слідства повстанський писар Микола Таргоній, який вражав смершівців твердістю своїх поглядів, що були протилежними до пропагованих в СССР. Він не скаржився на те, що потрапив під «згубний» вплив своїх керівників, як це робили деякі побратими по боротьбі, аби зменшити термін покарання. Він не нарікав на молодий вік та нездатність самостійно орієнтуватися в житті. Він відверто різав межи очі слідчим: «Я і мій товариш, що також був учителем, Воловодик Адам Федорович, як найграмотніші серед молоді, повинні були у першу чергу вступити у боротьбу за встановлення Самостійної Української держави. Тому, вирішивши присвятити себе боротьбі за Самостійну Україну, я 24 серпня 1941 року вступив у загін УПА під командуванням «Бульби», щоб зі зброєю в руках боротися за наші ідеї… Я вступив у загін УПА «Бульби» як рядовий боєць, що не належав до жодної політичної організації. Перебуваючи в загоні в оточенні керівного складу бульбівців, я сприйняв їхні погляди, а також погляди самого «Бульби» на методи боротьби за Самостійну Україну, на майбутній державний устрій в Україні та інші політичні питання». [11;43зв.]

Якщо під час слідства після побоїв дехто з колишніх повстанців – односельчан Миколи Таргонія – зламався, а двоє просто померли, то він від допиту до допиту мужнів і ніби знущався зі слідчих. Якщо ще у вересні 1944 року він підписував те, що йому підсовували смершівці, то через три місяці він узагалі заперечував ці покази, зокрема, про участь побратимів в УПА, вибивав з їхніх рук «важкою працею» за довгі місяці слідства здобуті факти, докази, ламав відшліфовану схему звинувачення. Слідчі палали лютою ненавистю, тому разом із воєнним прокурором Сибірського воєнного округу, полковником юстиції Семьоновим та заступником начальника ВКР «Смерш» СибВО полковником Михайловим вимагали йому «висшую мєру наказанія». [11;307] Однак, на диво, Особоє совєщаніє при НКВД СССР 21 липня 1945 року засудило Миколу Таргонія лише на 10 років каторжних робіт. [11;309] Проте після відбуття строку ув’язнення його з порушенням законодавства примусово поселили у село Явлєнка Ленінського району Північно-Казахстанської області. Кілька разів він звертався до вищих органів влади Казахстану і СССР з вимогою виправити несправедливість, дозволити переїхати на батьківщину. [21;15-16]  Станом на 31 травня 1956 року був одруженим, працював столяром колгоспу «Новий путь». Родина виховувала дитину. [21;23]  Подальша їхня доля невідома.

Не дочекавшись вироку, померли в тюремній лікарні бистричани Іван Марчук (12.02.1945),  [17;147зв.] Матвій Бухалюк (17.03.1945), [16;199-б] мешканці Великих Селищ Петро Заружко (22.03.1945) та Петро Огородник (16.04.1945). [11;1]

Решта учасників бульбівських збройних формувань Особим совєщанієм при НКВД СССР 24 квітня, 19 травня, 21 липня та 24 серпня 1945 року засуджена на 5-10 років каторжних робіт. Під час відбування покарання померли Іван Сосновчик (4.02.1945),[12;278]  Степан Ткачук (29.11.1945), [20;237зв.] Адам Солончук, [17;147зв.] Олексій Солончук [22;90] та батько шістьох неповнолітніх дітей Микита Гунтик. [20;236зв.] На час арешту останнього найменшій його дочці Євгенії виповнилося всього три місяці, а найстаршій Анні – 11 років. [16;26зв.]

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Микита Гунтик

Усі засуджені, за винятком Миколи Таргонія, Петра Заружка, Дмитра Довмата, Володимира Довмата, Петра Огородника та Василя Мукомельця, [21;120] реабілітовані у 1990-х роках.

Вісімнадцятого грудня 1944 року на хуторах біля села Сошище Шумського району Тернопільської області полонений енкаведистами  під час переслідування відділу УПА «Саблюка» під проводом ОУН(Б) колишній член штабу УПА-УНРА Василь Совенко. [23;27] На допитах він зізнався, що служив з 1918 по 1920 рік у Армії УНР, але заперечував свою належність до українських повстанців, видаючи себе за вчителя, що після низки пригод повертався до свого села Саксагань П’ятихатківського району Днпропетровської області. [23;35-35зв.] Проте й цього було достатньо Воєнному трибуналу військ НКВД Тернопільської області, аби його 14 квітня 1945 року засудити на 15 років каторжних робіт. [23;73] Через десять місяців ув’язнення Василь Совенко помер. Реабілітований 17 червня 1994 року.[23;90]

Дванадцятого жовтня 1945 року затримано, а через місяць і заарештовано Олевським райвідділом НКГБ Житомирської області голову Олевської районної управи Бориса Симоновича [24;3] та голову Стовпинськї сільської управи Олевського району Олександра Ковальчука.[24;12] Четвертого лютого 1946 року «за ізмєну Родіни», «належність до контрреволюційної організації «Поліська Січ» Воєнний трибунал військ НКВД СССР у Житомирській області засудив Бориса Симоновича до вищої міри покарання – розстрілу, а Олександра Ковальчука на 20 років каторги.[24;154-155] У результаті розгляду скарги засуджених Колегія суддів Верховного суду СССР 9 квітня 1946 року замінила смертний вирок Борису Симоновичу на 20 років каторги та на 5 років обмеження у правах. [24;159зв.] Чотирнадцятого липня 1948 року Олександр Ковальчук помер у Норильлагу. [24;189] Борис Симонович 23 лютого 1956 року звільнений з каторги у зв’язку з виходом Указу Президії Верховного Совєта СССР від 17 вересня 1955 року, яким він був зарахований до категорії тих, хто через малодушність був утягнутий до співробітництва з окупантами і відбув 10 років ув’язнення. [24;188] Обом у реабілітації відмовлено. [24;200]

Ще один великий покіс бульбівців відбувся у 1947-1948 коках у зв’зку з розкриттям справи Комітету сьомої пінічної групи Української народно-революційної армії (УНРА). Першими були вистежені та заарештовані у Львові 21 червня 1947 року за причетність до купівлі шрифту для підпільної друкарні Комітету колишній його керівник Петро Кудря (він же Іван Ярошук), [25;145 зв.] брат художника Станіслава Конаша-Конашевського, який намалював на початку 1942 року у стилі модерн відомий портрет Тараса Бульби-Боровця, Павло Конаш [25;146 зв.] та його польський товариш Бартоломей Фалат, якого записали в пособники.[25;147 зв.] Шостого березня 1948 року Особим совєщанієм при міністрі держбезпеки СССР вони засуджні, відповідно, на десять, вісім і п’ять років каторжних робіт. [25;145,146,151]  Після відбуття терміну покарання Петро Кудря повернувся з ув’язнання на проживання до Луцька, але місцева влада змусила його покинути місто і виїхати на Донбас. [25;139]  У місті Єнакієвому Донецької області після відбуття строку проживав Павло Конаш. [25;135] Бартоломей Фалат, одержавши закордонний паспорт, у лютому 1956 року виїхав до Польщі. [25;106] Усі троє реабілітовані третього січня 1995 року.

Шостого листопада 1947 року по дорозі на залізничну станцію, за наводкою агента «Правдивого» – студента  Рівненського учительського інституту, затримана емгебістами кур’єр Комітету північної групи УНРА, другокурсниця цього ж інституту Оксана Карпович. Під час обшуку у неї виявлено пакет зі статтею «Тридцять років боротьби», яка розповідала про більшовицьке поневолення України, а також вірш «Краю мій рідний» із закликом до повстання проти сталінського режиму, що вона мала передати до підпільної бульбівської друкарні для розмноження та поширення напередодні 30-річчя Жовтневої революції. [26;139] Чотирнадцятого листопада цього ж року співробітники Управління МГБ Рівненської області заарештовують ще одного студента Рівненського учительського інституту, активіста Комітету північної групи УНРА Миколу Боришкевича, який передавав пакет Оксані Карпович, [26;1]  а 15 грудня – автора статті «Тридцять років боротьби», рівненського вчителя німецької мови Віктора Левицького. [26;61]  Воєнний трибунал військ МВД Рівненської області 25 березня 1948 року засудив М.Боришкевича та Віктора Левицького на 25 років позбавлення волі. [26;203]  Оксану Карпович після допитів 19 листопада 1947 року звільнено з-під варти. [26;139] Після кількаразового оскарження вироку комісія Рівненської області з перегляду справ осіб, що були засуджені за контрреволюційну діяльність, 27 грудня 1954 року обом зменшила строки ув’язнення до 10 років. [26;227] Постановою комісії Президії Вєрховного Совєта СССР від 8 серпня 1956 року про недоцільність подальшого утримання у місцях позбавлення волі М.Боришкевича та В.Левицького звільнено з-під варти. [26;299] У 1992 році обох реабілітовано.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 Степан Гожий

Наступного року емгебісти виходять на слід активіста Комітету Петра Кінди і сімнадцятого липня беруть його під варту. [27;25]  Сьомого серпня 1948 року заарештовують Степана Мойсейця, [3;177]  шістнадцятого вересня – виконувача обов’язки голови Комітету Степана Гожого, [3;3]   вісімнадцятого вересня – Григорія Кудрю, [3;46]   28 вересня – секретаря Комітету Олексія Нікітенка, [3;128] чотирнадцятого жовтня – Матвія Гожого, [27;1]  п’ятнадцятого жовтня – Павла Дідуха, [27;100]  четвертого листопада – керівника Дубнівської організації Комітету Марію Бондарець, [28;325]    а сімнадцятого листопада – Антона Жданюка. [27;68] Особим совєщанієм при міністрі держбезпеки СССР 13 серпня 1949 року С. Гожий, Г.Кудря, О.Нікітенко, С.Мойсеєць засуджені на 25 років позбавленя волі, [3;522-525] інші – на 10 років ув’язнення. [3;526-530]  22 листопада 1949 року в Озерлагу помер Матвій Гожий. [27;337зв.]  Інші звільнені з-під варти достроково за рішенням або комісії Президії Вєрховного Совєта СССР, або судової колегії, або із застосуванням заліку робочих днів. Усі реабілітовані.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Галина Петренко-Кухарчук

Другого березня 1950 року Управлінням МГБ Рівненської області заарештована секретарка Тараса Бульби-Боровця, вчителька Галина Петренко-Кухарчук, яку емгебісти намагалися перетворити на свого агента «Тамару». Однак мужня жінка переграла їх. Вдаючи із себе їхню довірену особу, вона попереджала про небезпеку повстанців. [28;2]  Особоє совєщаніє при міністрі держбезпеки СССР 16 грудня 1950 року засудило її на 10 років виправних робіт. [28;250]  Достроково звільнена з ув’язнення на підставі Указу Президії Верховного Совєта СССР від 23 березня 1956 року. [28;254зв.]  Реабілітована 23.03.1992р. [28;257]  Померла 21.02.2016р. Похоронена на новому рівненському кладовищі.

Чи не останньою і надзвичайно гучною справою проти бульбівців стала чотиритомна справа  сотника УПА «Поліська Січ» Кирила Сиголенка (він же Хаїм Сигал, Кароль Ковальський), якого як громадянина Німеччини 11 травня 1951 року гебісти викрали у совєтському секторі окупації міста Берліна, [29;5]  вивезли до Рівного де вчинили над ним ганебну розправу. Чоловікові на підставі вибитих брехливих свідчень гробокопів, які нібито за 200-250 метрів крізь пагорб та дерева «добре бачили» картину страти упійманих євреїв Дубровиці,  приписали вбивство однокровних братів (у тому числі й дітей) під час перебування на посаді коменданта поліції міста Дубровиці, [30; 417]  оголосили смертний вирок, який виконали 19 червня 1952 року. [30; 443]

Слід сказати, що на підставі цієї справи опубліковано низку статтей, в тому числі і навіть патріотично налаштованим істориком В.В’ятровичем, [31]    створено О.Бухалом фільм на телеканалі «Рівненської регіональної дирекції» НТКУ, [32] де паплюжиться ім’я січовика, якого не зламали сталінські сатрапи, який завдяки своїй твердій позиції розвінчав брутальну фальсифікацію участі українців, що перебували на службі у німецькій поліції Дубровицького району, а потім і в УПА, у розстрілах євреїв, яку здійснили гебісти та сталінські судді.

Загалом із 71  кримінальної справи учасників бульбівського підпілля, УПА «Поліська Січ», УПА-УНРА, яку виявлено у Галузевому держархіві СБУ, архівах Житомирського, Рівненського, Тернопільського управлінь СБУ, держархівах Рівненської та Львівської областей вдалося встановити понад тисячу прізвищ та імен борців за незалежність України, які заслуговують на гідне вшанування їхньої пам’яті.

  1. Архів Управління СБУ Рівненської області (АУ СБУ РО).-Контрольно-спостережна справа №11869 (Зданевича Василя та ін. 3 осіб).-61 арк.
  2. Гожий С. Незабутній Тарас Бульба//Повстанський рух отамана Тараса Бульби-Боровця. Дослідження, спогади, документи. – Рівне.-1998. – С.68-77.
  3. Державний архів Рівненської області (ДАРО).- Ф.-Р-2771.-Оп.2.-Спр.5206 (Гожого Степана та ін. 4 осіб).-380 арк.
  4. Будько М. Вони були першими//Повстанський рух отамана Тараса Бульби-Боровця. Дослідження, спогади, документи. – Рівне.-1998. – С.44-47.
  5. Велесик Я. Побратими//Повстанський рух отамана Тараса Бульби-Боровця. Дослідження, спогади, документи. -Рівне.-1998. -С.54-56.
  6. Архів Управління СБУ Рівненської області (АУ СБУ РО).- Спр.П-10861(Рицького Федора).-40 арк.
  7. АУ СБУ РО.-Спр.П-6589 (Веремчука Петра).-63 арк.
  8. АУ СБУ РО.-Спр.3332 (Корольчука Федора).-106 арк.
  9. АУ СБУ РО.- Спр.18305 (Борейчука Григорія).-85 арк.
  10. АУ СБУ РО.-Спр.П-10882 (Бричка Павла та ін.2 осіб).-232 арк.
  11. АУ СБУ РО.- Спр.18778 (Таргонія Миколи та ін. 8 осіб).-Т.1.-334 арк.
  12. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.5597 (Столярчука Кузьми та ін. 7 осіб).-302 арк.

13.ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.5445 (Мельника Дмитра та ін.18 осіб).-232 арк.

  1. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.3230 (Столярчука Івана).-27 арк.
  2. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.3231 (Байчури Миколи).-16 арк.
  3. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.5447 (Мельника Дмитра та ін.18 осіб).-285 арк.
  4. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.5756 (Марчука Івана та ін. 4 осіб).-156 арк.
  5. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.3237(Рицького Олексія).-33 арк.
  6. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.3232 (Вайчука Василя та ін 4 осіб).-123 арк.
  7. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.5448 (Мельника Дмитра та ін.18 осіб).-245 арк.
  8. АУ СБУ РО.- Спр.18778 (Таргонія Миколи та ін. 8 осіб).- Т.2.-132 арк.
  9. АУ СБУ РО.-Спр.П-11249 (Карплюка Сергія).-101 арк.
  10. Архів Управління СБУ Тернопільської області (АУ СБУ ТО).- Спр.П-12598 (Совенка Василя та ін. 3 осіб).-111арк.
  11. Архів Управління СБУ Житомирської області (АУ СБУ ЖО).- Спр.ОФ-10666 (Ковальчука Олександра та Симоновича Бориса).-200 арк.
  12. Державний архів Львівської області (ДАЛО).-Спр.-4966 (Конаша Павла, Кудрі Петра та Фалата Бартоломея).-151 арк.
  13. АУ СБУ РО.-Спр.П-11073 (Боришкевича Миколи та Левицького Віктора).-101 арк.
  14. ДАРО.-Ф.-Р-2771.-Оп.2.- Спр.5207 (Гожого Матвія та ін. 3 осіб).-585 арк.
  15. АУ СБУ РО.-Спр. П-7689 (Петренко-Кухарчук Галини).-257 арк.
  16. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ) Ф.5.-Спр.67436.-Том 1.-301 арк.
  17. ГДА СБУ.-Ф.-5.-Спр.67436.-Том 4.-456арк.
  18. В’ятрович В. Страшний маскарад Хаїма Сигала//Історія з грифом «Секретно»-2.- Львів.-2012.-С.90-111.
  19. Бухало О. Так було: Хаїм Сигал. Передача від 3 квітня 2015 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=hsWUIBbOTck

 


Про автора Iван Oльховський

журналіст, дослідник української історії, видавець
Опубліковано у НеПідшите | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.
Comments:

Напишіть відгук